У Бразилії виявили сотні склоподібних уламків, які стали доказом раніше невідомого падіння космічного тіла. Йдеться про перше в історії країни підтверджене поле тектитів — природного скла, що утворюється під час потужного удару метеорита або астероїда об поверхню Землі.
Нові зразки отримали назву «жераїзити» — на честь штату Мінас-Жерайс, де їх уперше знайшли. Результати дослідження опубліковані в журналі Geology. Роботу очолив геолог Алвару Пентеаду Кроста з State University of Campinas, а до проєкту долучилися науковці з кількох країн.
Що таке тектити і чому це важливо
Тектити — це шматочки скла, які утворюються, коли космічний об’єкт із величезною швидкістю врізається в Землю. Удар настільки потужний, що гірські породи плавляться, а розплавлена маса викидається в атмосферу. Під час польоту вона охолоджується і застигає у вигляді характерних краплеподібних або сферичних форм.
До цього часу у світі було відомо лише п’ять великих тектитових полів — в Австралазії, Центральній Європі, Північній Америці, Кот-д’Івуарі та Белізі. Бразильська знахідка стала шостою у цьому короткому, але дуже важливому списку.
Як усе почалося
Перші уламки виявили в трьох муніципалітетах півночі Мінас-Жерайс — Тайобейрас, Куррал-ді-Дентру та Сан-Жуан-ду-Параїзу. Спочатку поле простягалося приблизно на 90 кілометрів. Але згодом нові зразки знайшли вже в сусідніх штатах Баїя та Піауї. Сьогодні відома зона поширення перевищує 900 кілометрів.
Станом на середину 2025 року дослідники зібрали понад 600 фрагментів. Найменші важать менш як грам, найбільші — понад 85 грамів. Деякі сягають 5 сантиметрів у довжину. Їхня форма — від сферичної до «грушоподібної» чи навіть закрученої — свідчить про те, що матеріал обертався і витягувався під час польоту в атмосфері.
Що розповіло саме скло
На перший погляд уламки здаються чорними й непрозорими. Але під яскравим світлом вони набувають сірувато-зеленого відтінку. Поверхня вкрита дрібними порожнинами — це сліди газових бульбашок, які виривалися з розплавленої маси під час швидкого охолодження.
Хімічний аналіз підтвердив їхнє ударне походження. Жераїзити містять 70–74% діоксиду кремнію, а також оксиди натрію і калію. Особливо показовим є надзвичайно низький вміст води — лише 71–107 частин на мільйон. Для порівняння, вулканічне скло (обсидіан) містить у десятки разів більше води. Саме ця «сухість» є однією з головних ознак тектитів.
У зразках також виявили лешательєрит — особливу форму кремнезему, яка виникає лише за екстремально високих температур.
Коли стався удар
Датування за методом ізотопів аргону (⁴⁰Ar/³⁹Ar) показало, що подія сталася приблизно 6,3 мільйона років тому — наприкінці міоценової епохи. Кілька незалежних вимірювань дали дуже близькі результати, що свідчить про єдиний удар.
Цікаво, що сам кратер поки не знайдено. Але це не рідкість: із шести великих тектитових полів лише у трьох відомі відповідні кратери. Ізотопний склад вказує, що розплавлені породи походили зі стародавньої континентальної кори віком понад 3 мільярди років. Це звужує пошук до регіону кратону Сан-Франсиску — однієї з найдавніших геологічних структур Південної Америки.
Наскільки потужним був удар
Точні розміри космічного тіла поки що невідомі. Але широка зона розсіювання уламків і велика кількість розплавленого матеріалу свідчать про значну енергію зіткнення. Хоча воно, ймовірно, було меншим за удар, що створив австралазійське поле тектитів, яке простягається на тисячі кілометрів.
Нині дослідники працюють над математичною моделлю події, щоб оцінити швидкість, кут входження в атмосферу та обсяг розплавлених порід.
Чому це відкриття важливе
У Південній Америці відомо лише близько дев’яти великих ударних структур, і більшість із них набагато старші. Знахідка жераїзитів заповнює прогалину в геологічному літописі континенту та доводить, що сліди космічних ударів можуть залишатися непоміченими десятиліттями — іноді буквально лежачи під ногами.
Водночас науковці наголошують: сучасна Земля не перебуває під постійною загрозою масових ударів. У ранній історії Сонячної системи такі події були частими, але сьогодні орбіти стабілізовані, і великі зіткнення трапляються вкрай рідко. Це відкриття — не лише про давню катастрофу. Воно про те, як уважний аналіз невеликих скляних уламків може змінити наше розуміння історії планети й показати, що космос залишає свої сліди навіть там, де ми їх не очікуємо.