Уявіть колір, який ніхто ніколи не бачив. Не просто новий відтінок знайомого синього чи зеленого, а щось зовсім інше, настільки насичене, що звичні фарби здаються бляклими. Звучить як наукова фантастика, чи не так? Але нещодавно група вчених зробила саме це – дозволила кільком людям побачити колір, який, за ідеєю, людське око сприймати не має.
Як ми взагалі бачимо світ у кольорі?
Перш ніж розбиратися, як вченим вдалося провернути цей трюк, давайте швидко згадаємо основи. Вся справа в нашій сітківці – тонкому шарі нервової тканини на задній стінці ока. Там живуть особливі клітини, палички та колбочки. Палички відповідають за зір у сутінках (і бачать все чорно-білим), а от колбочки наші головні художники. Зазвичай у людини три типи колб, кожна з яких чутлива до своєї частини світлового спектру: одні краще реагують на короткі хвилі (синій колір), інші – на середні (зелений), треті – на довгі (червоний). Мозок отримує сигнали від цих трьох типів колб і, змішуючи їх, як художник на палітрі, створює все багатство квітів, яке ми бачимо навколо.
Хитрість у синьо-зеленому
Але є нюанс. Коли ми дивимося на щось синьо-зелене (наприклад, на морську хвилю або бірюзу), активуються одразу два типи колб – і «сині» (S-типу), і «зелені» (M-типу). Їхні діапазони чутливості трохи перекриваються в цій галузі спектра. Це нормальна робота нашої зорової системи. І ось тут у Рена Нг з Каліфорнійського університету в Берклі та його колег виникло питання: а що, якщо змусити працювати лише один тип колб у цій синьо-зеленій зоні? Що тоді побачить людина?
Лазерний промінь та «обман» зору
Для такого експерименту знадобився спеціальний інструмент. Вчені взяли за основу прилад Oz, який спочатку створювався для вивчення роботи ока та вмів за допомогою лазера точково стимулювати окремі клітини сітківки. Вони його доопрацювали, щоб він міг «підсвічувати» не одну клітку (цього замало, щоб мозок помітив колір), а невелику ділянку сітківки розміром приблизно з тисячу колб. Потім вони запросили п’ятьох добровольців. Одному оку показували спеціальне світло, яке стимулювало лише «зелені» М-колбочки у вибраній зоні, а друге око було закрите. І що побачили учасники?
Вони описали це як надзвичайно насичений, чистий синьо-зелений колір. Настільки яскравий, що його важко було порівняти з чимось баченим раніше. Самі дослідники, які теж випробували це на собі, назвали цей новий колір «оло». Рен Нг каже: «Описати складно, він дуже інтенсивний». Уявляєте?
Не просто «здалося»: Докази
Звичайно, суб’єктивні відчуття це одне. А як переконатись, що це не просто гра уяви чи якийсь оптичний ефект? Вчені провели тести. Спочатку учасникам показували «оло» та одночасно звичайний екран, де можна було регулятором налаштувати будь-який колір із видимого спектру. Завданням було підібрати колір максимально схожий на «оло». І всі п’ятеро обрали дуже насичений бірюзовий відтінок. Це вже непоганий збіг із їхніми описами.
Але був і другий, хитріший тест. Учасникам давали можливість “розбавити” білим світлом або “оло”, або той самий насичений бірюзовий, який вони підібрали раніше. Ідея проста: чим більш насиченим вихідний колір, тим більше білого потрібно додати, щоб він зрівнявся з менш насиченим. І що ви вважаєте? Всі учасники додали біле світло саме до «оло», підтвердивши, що воно сприймалося як більш концентрований, чистий колір, ніж найяскравіший бірюзовий зі звичайної палітри.
Навіщо це все? Кумедний експеримент чи щось більше?
Ендрю Стокман з Університетського коледжу Лондона назвав це дослідження «дещо забавним», але відзначив і можливі практичні перспективи. Подумайте про людей із червоно-зеленим дальтонізмом. У них часто проблема якраз у тому, що «червоні» (L) та «зелені» (M) колбочки реагують на дуже схожі довжини хвиль, через що мозок плутає сигнали. А що якщо використовувати подібну технологію, щоб вибірково стимулювати лише один тип колб, обминаючи цю плутанину? Теоретично це могло б дозволити їм розрізняти більше відтінків. Звичайно, це поки що лише гіпотеза, яку потрібно ретельно перевіряти у клінічних випробуваннях. Але сама можливість звучить інтригуюче, чи не так?
Заглядаючи за край палітри
Ця історія з кольором “оло” – не просто курйоз. Вона нагадує нам, що наше сприйняття світу є складним процесом інтерпретації сигналів мозком. І те, що ми вважаємо «реальністю», багато в чому обмежено можливостями наших органів чуття.
Хто знає, можливо, наш світ насправді ще яскравіший, ніж ми можемо собі уявити? А такі експерименти — це маленькі кроки для того, щоб розширити межі нашого сприйняття. Принаймні тепер ми знаємо: іноді, щоб побачити щось зовсім нове, потрібно просто подивитися на звичні речі під зовсім іншим кутом. Або, як у цьому випадку, за допомогою хитромудрого лазера.