У горах південної Італії, серед масиву Полліно в Калабрії, археологи та генетики зробили відкриття, яке проливає світло на життя маловідомої спільноти бронзової доби. У печерах Гротта-делла-Монака вчені виявили рештки людей, які жили тут приблизно 3,5 тисячі років тому, та вперше змогли детально відтворити не лише їхнє походження, а й соціальні зв’язки, харчові звички та навіть родинні табу.
Дослідження охопило людські рештки, датовані періодом між 1780 і 1380 роками до нашої ери. Над аналізом працювала міжнародна команда з Центру досліджень давнього Середземномор’я Макса Планка — Гарвардського університету та Болонського університету. Результати опублікували в науковому журналі Communications Biology.
Генетичний аналіз показав, що мешканці цієї гірської спільноти мали унікальне походження. Вони були тісно пов’язані з населенням Сицилії ранньої бронзової доби, але водночас майже не зазнали впливу східного Середземномор’я, який був характерний для інших регіонів того часу. Це свідчить, що Калабрія розвивалася власним демографічним і культурним шляхом, попри контакти через Мессінську протоку.
Вчені також виявили домішки генів європейських мисливців-збирачів, неолітичних землеробів з Анатолії та степових кочівників. Хоча такі компоненти були типовими для Європи бронзової доби, у мешканців Гротта-делла-Монака вони сформували унікальний «генетичний підпис». Окремі люди мали предків із північно-східної Італії, що вказує на далекі міграції та зв’язки всередині Апеннінського півострова.
Однією з найбільш несподіваних знахідок стало, ймовірно, перше задокументоване в археології підтвердження інцесту між батьком і дитиною. Дослідники наголошують, що цей випадок є винятковим і не обов’язково відображає загальноприйняті норми тогочасного суспільства. Він радше підкреслює, наскільки складними й різноманітними могли бути соціальні практики невеликих доісторичних громад.
Не менш цікавою виявилася й інформація про харчування. Дані ізотопного та генетичного аналізу свідчать, що спільнота займалася скотарством і активно споживала молоко та молочні продукти. При цьому більшість людей мала генетичну непереносимість лактози в дорослому віці. Це означає, що культурні звички — наприклад, переробка молока на сир або йогурт — з’явилися раніше, ніж відповідні генетичні адаптації.
Печери Гротта-делла-Монака використовувалися не лише для видобутку міді та залізної руди, а й як колективне місце поховання. Розміщення тіл було чітко організоване за статтю та родинними зв’язками, що свідчить про важливу роль сім’ї та спорідненості в житті цієї громади.
Розташована на висоті понад 600 метрів над рівнем моря, Гротта-делла-Монака продовжує відкривати нові сторінки історії перших складних суспільств Південної Італії. За словами дослідників, ці знахідки допомагають краще зрозуміти не лише минуле окремого регіону, а й ширше — біологічні та культурні витоки людського різноманіття.