У середині XIV століття Європу охопила одна з найстрашніших катастроф в історії людства — Чорна смерть. За кілька років вона забрала життя десятків мільйонів людей і буквально перекроїла демографічну карту континенту. Збудник хвороби — бактерія Yersinia pestis, яку переносять блохи та гризуни, — відомий давно. Але чому пандемія спалахнула саме тоді й поширилася з такою блискавичною швидкістю, вчені й досі намагаються пояснити.
Нове дослідження, опубліковане в журналі Communications Earth & Environment, пропонує несподівану відповідь: ключову роль могли зіграти вулканічні виверження та спричинені ними кліматичні зміни.
Холодні літа й зламані врожаї
Міжнародна група дослідників дійшла висновку, що в середині 1340-х років Європа пережила два незвично холодні літа поспіль. Імовірною причиною стали потужні вулканічні виверження, які викинули в атмосферу велику кількість попелу та сірки. Ці частинки затримували сонячне світло, знижуючи температуру на поверхні Землі.
Докази цього вчені знайшли у річних кільцях дерев у Піренеях та інших регіонах Європи. У 1345–1346 роках дерева росли значно гірше, що є типовою ознакою холодного й несприятливого клімату. Додатково льодові керни з Гренландії та Антарктиди зафіксували підвищений вміст сірки — слід великих вивержень.
Холод і нестача сонця вдарили по сільському господарству. В Італії врожаї різко скоротилися, а ціни на зерно злетіли до рекордних показників. Запаси швидко танули, і напруга в містах-державах зростала.
Відчайдушне рішення Італії
У XIV столітті Венеція та Генуя були справжніми торговельними гігантами з розгалуженими системами постачання продовольства. Проте з 1343 року вони перебували у конфлікті з Монгольською імперією, що перекрило для них доступ до важливих зернових маршрутів через Чорне море.
Коли неврожаї охопили не лише Італію, а й Сицилію, Іспанію та Північну Африку, вибір у італійських міст-держав став украй обмеженим. У 1347 році, під тиском продовольчої кризи, вони пішли на примирення й знову відкрили торговельні шляхи до Чорноморського регіону. Саме там, за даними істориків, чума вже кілька років циркулювала серед населення та військ.
Зерно, блохи і смертельний вантаж
Дослідники припускають, що разом із пшеницею на італійські кораблі потрапили й блохи — переносники Yersinia pestis. Вони могли виживати в мішках із зерном, харчуючись органічним пилом. Коли вантажі розвантажували в портах, паразитам було достатньо перескочити на місцевих щурів, а далі — на людей.
Цікаво, що перші спалахи чуми в Європі зафіксували саме в регіонах, залежних від імпортного зерна, зокрема у Венеції та Генуї. Міста з більш стабільним власним сільським господарством, як-от Рим чи Мілан, зіткнулися з епідемією пізніше.
Ланцюг випадковостей, що змінив історію
Автори дослідження наголошують: вулкани не «створили» чуму напряму. Але вони запустили ланцюг подій, у якому кліматичний шок призвів до продовольчої кризи, політичних рішень і відновлення торгівлі саме в той момент, коли це було найнебезпечніше.
У результаті поєдналися одразу кілька чинників: бактерія вже існувала, клімат зруйнував врожаї, торговельні шляхи відкрилися, а середньовічна логістика швидко рознесла лихо по континенту.
Уроки для сучасного світу
Історія Чорної смерті, переосмислена через призму клімату, звучить напрочуд сучасно. Вона показує, наскільки тісно пов’язані між собою природа, економіка, політика й здоров’я людей. Збій в одній системі може спричинити лавину наслідків в інших.
Навіть через майже 700 років дослідження середньовічної пандемії нагадує: глобалізований світ — уразливий. І іноді поштовхом до масштабної катастрофи може стати подія, яка на перший погляд здається далекою і не пов’язаною з людськими хворобами — наприклад, вулканічне виверження.