Понад 40 тисяч років тому люди вже залишали на кістках, камені й бивнях мамонтів загадкові насічки, хрестики та ряди крапок. Довгий час вважалося, що це лише прикраси або елементи ритуального мистецтва. Та нове дослідження припускає: перед нами — не просто орнамент, а рання спроба фіксувати інформацію.
Група науковців під керівництвом лінгвіста Крістіана Бенца із Саарландського університету та археологині Єви Дуткевич із берлінського Музею доісторії та ранньої історії проаналізувала понад 3 000 знаків, вирізьблених на 260 предметах палеоліту. І дійшла несподіваного висновку: за своєю статистичною складністю ці послідовності знаків співставні з протоклинописом — найдавнішою відомою системою письма, що виникла в Месопотамії близько 3000 року до н.е. Інакше кажучи, людство могло почати «кодувати» інформацію задовго до появи класичного письма.
Загадкові знаки зі Швабської Юри
Багато артефактів із повторюваними лініями та насічками знайдено в печерах регіону Швабська Юра на південному заході Німеччини. Там, зокрема, у печері Фогельхерд археологи виявили невелику фігурку мамонта з бивня, прикрашену акуратними рядами хрестиків і крапок.
Інший відомий об’єкт — так званий «Леволюдина» з печери Гоґенштайн-Штадель. На його руці видно рівномірні насічки, нанесені з очевидною системністю. Схожі знаки трапляються й на інших предметах — від інструментів до декоративних пластин.
Ці насічки не виглядають випадковими. Вони повторюються, мають ритм і порядок. Саме це й зацікавило дослідників.
Що показала математика
Замість того щоб одразу шукати «значення» символів, учені зосередилися на вимірюваних характеристиках: як часто трапляється певний знак, як він повторюється, наскільки передбачуваним є наступний елемент у послідовності.
Використовуючи методи кількісної лінгвістики, статистичного моделювання та алгоритми машинного навчання, команда оцінила інформаційну щільність цих знаків — тобто скільки потенційної інформації вони могли передавати.
Виявилося, що попри велику кількість повторів (наприклад: хрест, хрест, хрест, лінія, лінія), загальна ентропія — показник інформаційної насиченості — близька до показників раннього протоклинопису. Водночас ці послідовності не схожі на сучасні системи письма, які безпосередньо відображають усну мову і мають значно вищу інформаційну щільність. Інакше кажучи, це ще не «запис мови», але вже системне кодування даних.
Письмо — лише етап довгої еволюції
Близько 5 тисяч років тому з’явилися системи письма, які почали безпосередньо передавати слова й звуки. Саме тоді письмо стало інструментом для фіксації мови — і його статистичні характеристики змінилися.
Але дослідження показує: здатність людини кодувати інформацію за допомогою символів виникла значно раніше. Письмо — лише одна з форм цієї багатотисячолітньої традиції.
Цікаво, що принцип кодування лежить і в основі сучасних комп’ютерних технологій. Алгоритми штучного інтелекту, зокрема великі мовні моделі, працюють завдяки передбачуваності послідовностей — вони обчислюють, який елемент найімовірніше з’явиться наступним. Подібну закономірність дослідники виявили й у знаках кам’яної доби.
Що саме фіксували люди льодовикового періоду?
На це питання дослідження не дає прямої відповіді. Це могли бути підрахунки, позначення ресурсів, календарні спостереження, соціальні сигнали або щось інше.
Відомо одне: люди того часу мали когнітивні здібності, співставні з нашими. Вони були вправними майстрами, а багато предметів зі знаками зручно лягають у долоню — їх носили із собою. Це нагадує й глиняні таблички протоклинопису, які також були портативними носіями інформації.
Можливо, саме здатність накопичувати й передавати знання допомогла нашим предкам координувати дії в групі, планувати полювання або зберігати важливі відомості про довкілля.
Переписуючи історію письма
Якщо висновки дослідників підтвердяться, історію письма доведеться переглянути. Адже його витоки можуть сягати не п’яти, а сорока тисяч років.
Це змінює наше розуміння еволюції людського мислення. Виявляється, ще в глибоку давнину люди не просто створювали мистецтво — вони експериментували з системами збереження інформації. І, можливо, саме в цих скромних рядах насічок — перший крок до книг, архівів, комп’ютерів і цифрового світу, в якому ми живемо сьогодні.