Вісім років спостережень: більше часу перед екранами пов’язали з кращими когнітивними показниками у підлітків.
Звичне уявлення про екранний час як про однозначно шкідливу для дітей звичку отримало несподіваний контраргумент. Фінські дослідники протягом восьми років спостерігали за дітьми й виявили: ті, хто проводив більше часу перед екранами від дитинства до підліткового віку, у середньому демонстрували кращі показники когнітивної обробки інформації.
Втім, учені не стверджують, що смартфони, комп’ютери чи відеоігри безпосередньо покращують роботу мозку. Навпаки, вони наголошують: вирішальним може бути не сам час перед екраном, а те, чим дитина там займається.
Екранний час виявився не таким однозначним
Дослідження базувалося на даних фінського проєкту PANIC, присвяченого фізичній активності та харчуванню дітей. У ньому взяли участь 260 підлітків — 124 дівчини та 136 хлопців. Середній вік учасників під час когнітивного тестування становив близько 15,8 року.
Науковці аналізували спосіб життя учасників упродовж дитинства та підліткового періоду, а потім порівнювали ці дані з результатами тестів на увагу, навчання та робочу пам’ять.
Найцікавіший результат стосувався саме екранного часу: більша його тривалість була пов’язана з кращими показниками когнітивної обробки інформації в підлітковому віці. Дослідження було опубліковано в журналі Pediatric Exercise Science.
Це не означає, що дитині варто просто збільшити кількість годин зі смартфоном. Дослідники припускають, що позитивний зв’язок може пояснюватися характером цифрових занять — наприклад, навчанням, вирішенням завдань, творчістю або іншими видами активної розумової роботи.
«Важливо не те, скільки часу дитина проводить перед екраном, а що саме вона там робить», — такий висновок випливає з роботи команди.
Фізична активність дала складнішу картину
З руховою активністю ситуація виявилася менш однозначною. Дослідники виявили певні відмінності між хлопцями та дівчатами.
У дівчат більша кількість фізичної активності низької інтенсивності в дитинстві була пов’язана з кращою робочою пам’яттю в підлітковому віці. У хлопців подібний зв’язок спостерігали щодо організованої фізичної активності.
Водночас деякі результати щодо самостійних, некерованих занять спортом виявилися протилежними очікуванням. Нижча самооцінка такої активності асоціювалася з кращими показниками когнітивної обробки інформації.
Коли ж фізичну активність та сидячий час оцінювали за допомогою пристроїв, що одночасно реєстрували рух і частоту серцевих скорочень, чіткої залежності з когнітивними показниками не виявили.
Це може свідчити про те, наскільки складно оцінювати спосіб життя лише за кількістю руху. Один і той самий період фізичної активності може мати зовсім різний характер і контекст.
Не всі екрани однакові
Фінські вчені фактично пропонують відійти від простого принципу «менше екранів — краще». Цифрові технології можуть бути пасивним джерелом розваг, але водночас можуть стимулювати мозок.
Освітні програми, творчі застосунки, цифрове малювання, програмування, стратегічні ігри або завдання на пошук рішень вимагають іншої розумової активності, ніж бездумне переглядання нескінченної стрічки відео.
Саме тому батькам і вчителям варто звертати увагу не лише на таймер використання пристрою, а й на якість цифрової активності. Водночас екран не повинен витісняти сон, спілкування, навчання чи рухливі заняття. Фізична активність залишається важливою для здоров’я та нормального розвитку мозку.
Дослідження не доводить причинно-наслідкового зв’язку
Є важливе застереження: робота показує статистичний зв’язок, а не доводить, що більший екранний час безпосередньо покращує когнітивні здібності. Можливо, на результати впливають інші фактори — сімейне середовище, рівень освіти, соціально-економічні умови, характер занять дітей або їхні початкові когнітивні особливості.
Тому для остаточних висновків потрібні інтервенційні дослідження, у яких учені зможуть краще перевірити причинно-наслідкові зв’язки.
Поки що фінська робота радше змінює сам підхід до питання. Екранний час не варто автоматично прирівнювати до шкоди для мозку. Значно важливіше те, як дитина використовує цифрові технології та чи залишається в її житті достатньо місця для руху, сну, навчання та живого спілкування.