Мертве море — одне з найбільш унікальних місць на планеті, де екстремальні умови відкривають вікно у минуле та сучасне геологічних процесів. Воно лежить у найнижчій точці земної поверхні та має одну з найвищих концентрацій солі у світі. Висока щільність води та статус найглибшого гіперсолоного озера створюють умови для утворення дивовижних структур, серед яких особливе місце посідають так звані «соляні гіганти» — масивні поклади солі в земній корі, що сягають кілометрів завтовшки та десятків кілометрів завширшки.
Поява цих структур довгий час залишалася загадкою. За словами професора механічної інженерії Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі Екарта Майбурга, саме Мертве море є єдиним місцем у світі, де процес їхнього формування можна спостерігати в реальному часі. У Середземному та Червоному морях подібні поклади існують, проте вони вже не утворюються, тоді як у Мертвому морі кристалізація солі триває й сьогодні.
Ключову роль у цьому процесі відіграє випаровування, адже Мертве море — замкнене озеро без природного відтоку. Вода може залишати його лише через випаровування, яке протягом тисячоліть зменшувало об’єм озера та залишало після себе соляні відклади. Ситуацію посилило штучне обмеження притоку Йордану у XX столітті, що пришвидшило падіння рівня води приблизно на метр щороку.
Температурні відмінності у товщі води також формують унікальні умови для осадження солі. Раніше Мертве море було стабільно шаруватим: теплі й менш солоні води на поверхні не змішувалися з холодними та насиченими сіллю глибокими шарами. Але з 1980-х років, через зменшення прісноводного притоку, концентрація солі у верхніх шарах зросла настільки, що вони почали змішуватися з нижніми. Це призвело до трансформації водойми від стійко стратифікованого стану до щорічного перемішування.
У 2019 році дослідники зафіксували незвичне явище: випадіння кристалів галіту, або «соляного снігу», у літній період, хоча раніше це спостерігалося лише взимку. Випаровування збільшувало солоність поверхневих шарів, а тепло дозволяло солям розчинятися у більшій кількості. В результаті виникала подвійна дифузія, коли теплі солоні води опускалися вниз, а холодні піднімалися, спричиняючи несподіване утворення кристалів навіть у теплий сезон.
Такі процеси пояснюють, як формуються не лише соляні гіганти, а й інші вражаючі структури — соляні куполи та «димарі». Подібні явища у давнину створювали величезні відклади, наприклад, у Середземному морі під час Мессінської соляної кризи понад 5 мільйонів років тому, коли море майже повністю висохло через закриття Гібралтарської протоки.
Дослідження Мертвого моря не лише розкриває механізми формування соляних структур, а й допомагає зрозуміти стабільність берегових ліній у посушливих регіонах та потенційні можливості використання ресурсів. Водночас це унікальна нагода зазирнути у геологічні процеси, які мільйони років формували обличчя планети.