За допомогою мультиспектрального сканування американські медієвісти з’ясували, як саме празький лікар XVII століття намагався розшифрувати загадковий рукопис. Дослідники з Бібліотеки рідкісних книг та манускриптів Бейнеке при Єльському університеті (США) 10 років тому тестували обладнання, призначене для мультиспектрального аналізу давніх рукописів. Серед іншого вони проаналізували за допомогою цього методу манускрипт Войнича — один із найзагадковіших рукописів Середньовіччя.
При мультиспектральної візуалізації цифрове зображення одержують, використовуючи ультрафіолетове та інфрачервоне випромінювання. Працюючи з середньовічними рукописами ультрафіолетове зображення, зокрема, може зробити вицвілий чи стертий текст читаним. Це з тим, більшість середньовічних чорнил (зокрема ті, якими написали манускрипт Войнича) містять значний компонент заліза.
Коли чорнило зіскаблюють або вони вицвітають, молекулярний зв’язок залишається, тому вицвілий текст може флуоресціювати під впливом ультрафіолетових променів. За допомогою цієї технології можна не тільки прочитати вицвілий або віддалений текст, але й визначити, чи є рукопис палімпсестом і, чи вносили до нього серйозні виправлення.
Історик і палеограф, виконавчий директор Американської академії медієвістики Ліза Фейгін Девіс (Lisa Fagin Davis) опублікувала у своєму блозі Manuscript Road Trip мультиспектральні зображення 10 сторінок манускрипта Войнича, зроблені у 2014 році.
Чому за 10 років ніхто не цікавився цими сканами? Відповіді це питання Девіс не знає, але передбачає, що у плинності кадрів. Зараз вона уважно вивчила отримані зображення та виявила те, що при макрозйомці рукопису не могло бути видно.
Одна з основних складностей у розшифровці манускрипту — те, що написано невідомим алфавітом. Рядки йдуть ліворуч, літери мають невеликий нахил вліво. Деякі дослідники намагалися поєднати окремі символи цього алфавіту з латинськими літерами через зовнішню схожість. Але така гіпотеза не знайшла підтримки в науковому співтоваристві і ніяк не допомогла розшифровці.
Крім незрозумілих символів, у рукописі зустрічаються кілька літер з латиниці та одне слово німецькою (rot, «червоний»). Вчені припустили, що ці літери пов’язані із вказівками художника, який розмальовував картинки після написання тексту.
Вивчивши мультиспектральні зображення сторінок манускрипта, Девіс виявила одному з аркушів стовпці написаних вертикально символів. Перший стовпець містив повний латинський алфавіт, від a до z. У другому навпроти кожної з латинських літер написано символ з основного алфавіту рукопису. У третьому — знову латиниця, тільки зрушена вертикально однією знак.
Все разом це виглядає як спроба розшифрувати текст, здійснена задовго до того, як Вільфред Войнич у 1912 році знайшов манускрипт у бібліотеці єзуїтського коледжу в Італії. У Середні віки та в Новий час криптографія в основному застосовувала метод підстановки символів, для чого використовували таблиці, схожі на знайдену в рукописі.
Той, хто написав ці три стовпці букв, дотримувався так званого humanist minuscule — стилю листа, розробленого італійськими гуманістами на рубежі XIV-XV століть. Аж до XVIII століття ним користувалися освічені люди, які бажали підкреслити свою відданість ідеям гуманізму. Девіс та її колеги вирішили дізнатися, хто це був.
Вони зібрали зразки почерків відомих власників манускрипту. Це німецький ботанік Леонард Раувольф, його друг і спадкоємець, лікар Карл Відеманн, імператор Рудольф II, Якоб Сінапіус (фармацевт-травник, наближений до імператора), празький алхімік Йіржі Бареш, лікар Йоханнес Марці та Афанасій Кірхер, йафанас Кірхер. До них додали автографи Джона Ді та Едварда Келлі, які могли бачити манускприпт у колекції імператора Рудольфа.
Порівняння почерків показало, що таблицю склав Йоханнес Маркус Марці, вчений та лейб-медик. Він володів книгою три роки: 1662-го успадкував її від свого друга Йіржі Бареша, а 1665-го продав (або подарував) Опанасу Кірхеру. Мабуть, він був одним із перших, хто намагався розшифрувати манускрипт. І, так само як у його послідовників із нашого сторіччя, нічого не вийшло.
Мультиспектральний аналіз також показав, що рукопис не є палімпсестом, як допускали деякі вчені. Це означає, що нещодавній аналіз із вуглецю-14 правильно визначив рік створення манускрипту — 1425-й.
