Міжнародна команда науковців із Центру палеогенетики у Швеції зробила проривне відкриття: у рештках мамонтів, вік яких перевищує один мільйон років, було виявлено найдавнішу відому на сьогодні мікробну ДНК, пов’язану з живим організмом. Дослідження охопило 483 зразки, з яких 440 було секвеновано вперше, що дозволило простежити унікальні взаємозв’язки між вимерлими велетнями льодовикової доби та мікробами, які їх супроводжували.
Вчені проаналізували зуби й кістки як шерстистих, так і степових мамонтів, останні з яких існували близько 1,1 мільйона років тому. Під час дослідження вдалося виокремити ДНК не лише самих тварин, а й мікроорганізмів, що жили з ними у симбіозі, а також сліди сучасних бактерій, які потрапили до зразків уже після смерті тварин. Серед виявлених мікробів — родичі Actinobacillus, Pasteurella, Streptococcus та Erysipelothrix. Деякі з них мають вражаючу схожість із сучасними патогенами: одна з бактерій, споріднена з Pasteurella, близька до тих, що й нині викликають смертельні інфекції в африканських слонів. Це наштовхує на думку, що мамонти могли потерпати від подібних хвороб.
Особливо цінним стало відновлення часткових геномів Erysipelothrix із решток степового мамонта віком 1,1 мільйона років. Цей результат став найстарішим прикладом відновленої ДНК мікроорганізмів, пов’язаних із господарем. Як зазначають автори, через швидку еволюцію мікробів відстеження їхніх генетичних слідів на такій часовій відстані можна порівняти з переслідуванням шляху, що постійно змінюється.
Знахідка демонструє, що стародавні рештки можуть зберігати значно більше інформації, ніж тільки геноми самих тварин. Вона відкриває нові перспективи для розуміння того, як мікроби впливали на здоров’я, пристосування й навіть зникнення мамонтів та інших мешканців плейстоценових екосистем. Дослідники підкреслюють, що деякі з мікробних груп існували поруч із мамонтами протягом сотень тисяч років, аж до зникнення шерстистого мамонта на острові Врангеля приблизно чотири тисячі років тому.
Ця робота стала новим етапом у вивченні вимерлих видів. Тепер науковці можуть аналізувати не лише геноми самих тварин, але й цілі мікробні спільноти, що розвивалися разом із ними, залишаючи слід у генетичній історії життя на Землі.