У канадській Арктиці, на території Нунавуту приблизно за 600 миль від Північного полярного кола, вчені виявили викопні останки раніше невідомого виду носорогових. Тварина одержала наукову назву Epiaceratherium itjilik. На мові інуктитут його назвали «ітджилік», що означає «морозний».
Знайдений екземпляр відрізнявся відсутністю рогів, а за габаритами був порівнянний із сучасним індійським носорогом — його висота досягала приблизно трьох футів, що можна порівняти зі зростанням невеликого поні. Ще однією характерною рисою тварини була наявність чотирьох пальців на кожній кінцівці, тоді як у сучасних носорогів їх три. Еволюція сформувала у стародавнього створення подовжену носову частину та ротову порожнину, які були пристосовані для живлення рослинністю – листям та пагонами.
Історія виявлення цих останків почалася 1986 року, коли палеонтолог Мері Доусон знайшла перші кісткові фрагменти в кратері Хотон діаметром 14 миль. Цей кратер утворився після падіння космічного тіла. Завдяки характерним борозенкам на зубах дослідниця швидко встановила, що останки належать сімейству носорогів, проте визначити точний вид тварини вдалося далеко не одразу. Протягом 2000-х років вчені неодноразово поверталися до місця розкопок і в результаті витягли близько 75% скелета – це значний обсяг палеонтологічних знахідок. При цьому офіційний опис нового виду з’явився лише через кілька десятиліть після першої знахідки.
У ранньому міоцені ландшафт канадської Арктики виглядав не так, як сьогодні. Замість крижаної пустелі на цій території росли хвойні та листяні ліси — соснові, модрини, вільхові, ялинові та березові. Подібна рослинність створювала сприятливі умови для проживання стародавнього носорога.
При вивченні останків дослідники провели аналіз білків із зубів тварини і виявили його подібність до видів, що мешкали в Європі, на Близькому Сході та в Південно-Західній Азії. Тому вчені висунули припущення, що предки Epiaceratherium itjilik могли мігрувати до Північної Америки через Північноатлантичний сухопутний перешийок. У цьому є дві погляду щодо часу міграції. Згідно з першою, перешийок проіснував довше, ніж прийнято вважати: традиційно його зникнення відносять до раннього еоцену, що на 30 млн. років передує появі E. itjilik у Канаді. Друга версія передбачає, що на момент міграції перешийок вже розпався на острови, що могло спростити подолання водних перешкод.
Однак це припущення не набуло загального визнання в науковому співтоваристві. Наприклад, палеоокеанограф Філіп Секстон, який не брав участі у дослідженні, заявив, що ця гіпотеза суперечить наявним геологічним даним.
Відкриття Epiaceratherium itjilik стимулює вчених до подальших пошуків – тепер вони мають намір з’ясувати, чи існували інші види, які могли населяти арктичний регіон, але досі не описані наукою.