За останні десятиліття Антарктида стала одним із головних індикаторів змін клімату на планеті. Нове масштабне дослідження, яке тривало майже 30 років, дозволило вченим уперше детально простежити, як саме поводиться антарктичний льодовиковий щит — і результати виявилися водночас заспокійливими й тривожними.
Команда гляціологів з Каліфорнійського університету в Ірвайні створила найповнішу на сьогодні карту так званої лінії заземлення льоду навколо всього континенту. Саме ця межа показує, де масивний материковий лід переходить у плавучі льодовики, що контактують з океаном. Її зміщення вважається одним із найточніших показників стабільності антарктичного крижаного покриву.
Аналіз супутникових спостережень показав, що більша частина Антарктиди залишається відносно стабільною: приблизно 77% узбережжя практично не змінилося з середини 1990-х років. Проте проблемні регіони поводяться зовсім інакше. Уразливі ділянки, насамперед у Західній Антарктиді та на Антарктичному півострові, стрімко втрачають лід, який раніше був міцно закріплений на суходолі.
За три десятиліття континент позбувся понад 12 тисяч квадратних кілометрів такого льоду — це площа, співставна приблизно з десятьма мегаполісами розміром Великого Лос-Анджелеса. У середньому щороку зона контакту льоду з океаном відступала майже на 442 квадратні кілометри.
Найбільш драматичні зміни зафіксовані в районі моря Амундсена. Тут деякі льодовики буквально відкотилися вглиб материка на десятки кілометрів. Зокрема, льодовик Пайн-Айленд відступив більш ніж на 30 кілометрів, Твейтс — приблизно на 26, а льодовик Сміта втратив рекордні 42 кілометри. На думку дослідників, головною причиною є теплі океанічні води, які під дією вітрів проникають під льодовики та підточують їх знизу.
Вчені порівнюють ситуацію з повітряною кулею: більша її частина залишається цілою, але там, де з’являються пошкодження, вони виявляються глибокими й небезпечними. Саме такі «слабкі місця» можуть визначати майбутнє рівня світового океану.
Для створення карти дослідники об’єднали дані одразу з кількох поколінь супутників різних космічних агентств світу — європейських, канадських, японських, німецьких та інших місій. Важливу роль відіграли й комерційні супутникові системи, які дозволили отримувати майже щоденні знімки критично важливих районів.
Поєднання багаторічних архівів спостережень із сучасними високочастотними вимірюваннями фактично відкрило нову еру моніторингу полярних регіонів. Тепер науковці можуть значно швидше відстежувати зміни та прогнозувати, які льодовики перебувають у зоні найбільшого ризику.
Головний висновок дослідження звучить неоднозначно: Антарктида загалом ще зберігає стабільність, але окремі її частини вже переживають швидкі й глибокі зміни. І саме ці локальні втрати льоду можуть мати глобальні наслідки для всієї планети в найближчі десятиліття.