У шкільних підручниках усе виглядає просто: спочатку атоми, потім молекули, клітини, мозок — і вже лише на фінальному етапі з’являється свідомість. За цією логікою вона є лише побічним продуктом складної біології. Але нова наукова модель пропонує геть протилежне: можливо, саме свідомість — це те, з чого все починається.
Професорка матеріалознавства з Уппсальського університету Марія Стрьомме представила в AIP Advances сміливу теорію: свідомість — не результат роботи мозку, а фундаментальне поле, з якого виникають простір, час і матерія. Інакше кажучи, не мозок створює досвід — а Всесвіт, побудований зі свідомості, створює мозок.
Перевернуті запитання науки
Традиційна наука запитує: «Як мозок породжує свідомість?»
Стрьомме формулює питання інакше: «Як свідомий Всесвіт створює мозок?»
У її моделі свідомість працює так само, як поля у квантовій фізиці, де частинки — це лише хвилі чи збурення в невидимому середовищі. Вона пропонує розглядати свідомість як подібне поле, присутнє в кожній точці простору й часу. А фізичні об’єкти — від електронів до людей — це просто впорядковані структури всередині цього поля.
Три принципи: нова мова для старої ідеї
Щоб описати цей незвичний Всесвіт, Стрьомме використовує концепцію «Трьох принципів», адаптовану з психології:
- Універсальний розум — базова інтелігенція, що пронизує реальність;
- Універсальна свідомість — здатність мати будь-який досвід;
- Універсальна думка — процес, який формує окремі переживання зі стану чистої свідомості.
Це не метафора: у її моделі кожен принцип має математичне представлення. Такі ідеї часто пов’язують із панпсихізмом — поглядом, що свідомість є однією з фундаментальних складових реальності.
Як із свідомості виникають простір і час
Звичні наукові моделі починаються з Великого вибуху. Стрьомме пропонує інший старт: первинний стан недиференційованої свідомості, без розмежувань і структури.
За її ідеєю, Всесвіт починається з флуктуацій у полі свідомості. Потім відбувається «порушення симетрії» — добре знайомий фізикам процес, який пояснює, чому з однорідного початкового стану виникають різні частинки та сили. У цій теорії саме порушення симетрії створює розрізнення між «спостерігачем» і «об’єктом», а також народжує простір і час.
Індивідуальна свідомість як хвиля у спільному океані
Коли простір і час у моделі сформовані, з’являються локалізовані структури — індивідуальні уми. З цієї точки зору, кожна особистість — це тимчасова конфігурація універсального поля. Відчуття ізольованості стає лише поверхневим враженням, а не фундаментальним фактом.
Таке бачення перегукується з недуалістичними філософськими традиціями, які стверджують, що межа між «я» та «світом» є умовною.
Що з «аномальними» явищами?
Стрьомме обережно торкається теми телепатії, «позатілесних» переживань і випадків глибокого відчуття зв’язку на відстані. Вона не стверджує, що ці феномени доведені. Але ставить запитання: якщо свідомість — фундаментальне поле, то чи існують механізми, що в принципі дозволяють такі явища?
У такій картині інформація може передаватися не лише через простір і час, а й через саму свідомість.
Що відбувається після смерті?
Якщо індивідуальна свідомість — це структурований «візерунок» у загальному полі, смерть може означати розпад цієї структури, а не знищення самої свідомості. Особисте «я» зникає, але поле, з якого воно виникло, продовжує існувати.
Авторка не робить висновків про наявність чи відсутність загробного життя — вона лише описує фізичну модель, у якій такий перехід теоретично можливий.
Чи можна довести існування поля свідомості?
Сучасні теорії квантової гравітації вже припускають, що простір і час — не остаточні елементи реальності. Деякі моделі вказують, що вони можуть виникати з квантової інформації або більш фундаментальної структури.
Стрьомме робить сміливий крок далі: пропонує, що ця глибинна структура має усвідомлену природу.
Вона окреслює, якими можуть бути експерименти — у квантовій фізиці, нейронауці та космології — що здатні перевірити її припущення. Хоча всі ці ідеї поки що лише теоретичні, вони дають напрямок для майбутніх пошуків.
Межа між наукою і філософією
Модель Стрьомме — далеко поза межами мейнстримної науки. Для багатьох учених перехід від «свідомість — продукт мозку» до «свідомість — основа реальності» вимагатиме надзвичайно переконливих доказів. Але її робота цікава тим, що використовує мову сучасної фізики, а не містичні або релігійні терміни.
Чи дійсно Всесвіт працює так? Поки що це питання відкрите — і, можливо, відповідь з’явиться не скоро. Але одне можна сказати точно: ця теорія змушує поглянути на реальність свіжим поглядом.