Математики з Кембриджського університету та Університету Копенгагена дійшли висновку, який може засмутити прихильників «ідеальної демократії»: абсолютно справедливої виборчої системи не існує. Дослідження показало, що жоден спосіб проведення парламентських виборів не здатен одночасно гарантувати три речі: перемогу місцевих кандидатів у своїх округах, пропорційний розподіл місць відповідно до загальнонаціонального голосування та незмінну кількість депутатських мандатів.
Проблема особливо загострюється тоді, коли в країні зростає кількість політичних партій. Саме це, на думку дослідників, останніми роками створює дедалі більше труднощів для виборчих систем у Європі.
Вчені навели кілька показових прикладів. У Данії на виборах 2022 року блок, який сформував уряд, отримав менше голосів, ніж його суперники. У Німеччині прагнення зберегти і місцеве представництво, і пропорційність призвело до значного розширення Бундестагу. А у Великій Британії вибори 2024 року дали найменш пропорційний результат в історії: Лейбористська партія здобула 63% місць у парламенті, маючи лише 33,7% голосів. Результати досліджень були опубліковані в Springer.
Дослідники сформулювали математичну теорему, яка показує: якщо партій стає достатньо багато, одна з трьох цілей неминуче порушується. Це не наслідок маніпуляцій чи недосконалості підрахунку голосів — це обмеження самої математики.
Водночас автори роботи наголошують, що це не означає безвихідь. Вони запропонували новий алгоритм, який може зробити вибори «ближчими до справедливих». Його суть у тому, що кількість місць для кожної партії визначається лише загальнонаціональною підтримкою, а кандидати всередині партії отримують мандати залежно від сили свого результату в округах.
Такий підхід забезпечує пропорційність, але послаблює принцип місцевого представництва: кандидат може перемогти у своєму окрузі й усе одно не потрапити до парламенту, якщо його партія вже заповнила свою квоту.
«Ідеальної системи немає, але одні системи працюють краще за інші», — підсумовують автори дослідження.
На їхню думку, завдання не в тому, щоб знайти недосяжну досконалість, а в тому, щоб найрозумніше збалансувати неминучі компроміси між пропорційністю, місцевим представництвом і стабільним розміром парламенту.