Нове геологічне дослідження може покласти край віковим суперечкам про походження центрального мегаліту Стоунхенджа. Аналіз мікроскопічних піщинок підтвердив, що шеститонний Вівтарний камінь був видобутий на півночі Шотландії та цілеспрямовано доставлений на рівнину Солсбері, подолавши відстань понад 750 кілометрів. Ці дані остаточно спростовують теорію про випадкове переміщення каменю льодовиками.
Щоб встановити точне походження мегаліту, міжнародна група вчених під керівництвом Ентоні Кларка (Університет Кертіна, Австралія) у співпраці з британськими колегами вдалася до детального геохімічного аналізу. Дослідники вивчили ізотопний склад мікроскопічних зерен циркону, апатиту та рутилу, що містяться в піщанику. Ці стійкі мінерали дозволили створити своєрідний «геологічний паспорт» каменю. Порівняння отриманої сигнатури з породами по всій Великій Британії виявило повний збіг із відкладеннями Оркадського басейну, розташованого у крайньому північному сході Шотландії.
Раніше вважалося, що Вівтарний камінь, як і інші «блакитні камені» відомої пам’ятки, походить з Уельсу. Проте виявлена розбіжність змусила вчених розширити географію пошуку.
Ключовим висновком нової роботи стало підтвердження навмисного характеру транспортування. Скептики довгий час вважали, що гігантський валун міг бути принесений на південь Англії природним шляхом — рухом льодовиків під час льодовикового періоду. Однак детальне порівняння віку та складу зерен у монументі із сучасними річковими наносами та льодовиковими відкладеннями показало, що камінь був видобутий безпосередньо з корінної породи конкретного родовища, а не був підібраний як випадковий уламок (ерратичний валун).
«Це відкриття свідчить про неймовірно високий рівень соціальної організації неолітичної Британії», — наголошується в дослідженні. Транспортування моноліту вагою 6 тонн на таку відстань суходолом через густі ліси та болота того часу було б практично неможливим. Вчені вважають, що стародавні будівельники використовували морський шлях уздовж узбережжя Великої Британії, що свідчить про існування розвиненої мережі морських комунікацій і торговельних шляхів ще за 2500 років до нашої ери.
Таким чином, будівництво Стоунхенджа було не просто локальною подією, а загальнобританським проєктом, який об’єднував віддалені регіони острова спільною культурою та логістикою.
