Океан завжди демонстрував сліди впливу людини: ми бачимо пластику, що плаває на поверхні, плями нафти та підвищення температури води. Це помітно неозброєним оком. Але є й інші, менш очевидні зміни, які щойно почали ставати зрозумілими науковцям. Дослідження морської води з усього світу виявило тривожну тенденцію: значна частка так званої органічної речовини в прибережних водах походить від хімічних сполук, створених людиною.
Ці хімікати не плавають на поверхні й не кидаються в очі. Вони розчинені у воді, поширюються та долають великі відстані. А це важливо, бо органічна речовина підтримує життя в океані, живить мікроорганізми, підтримує харчові ланцюги та бере участь у регуляції вуглецю. Зміни у цьому балансі можуть мати непередбачувані наслідки.
Щоб зрозуміти масштаби явища, науковці з Каліфорнійського університету в Ріверсайді зібрали понад 2 300 зразків морської води, відібраних протягом десяти років із понад 20 досліджень у Тихому, Атлантичному та Індійському океанах. «Десятиліттями вчені відслідковували пластику та зміни температури, але є й невидимий слід людини — тисячі синтетичних хімічних сполук», — зазначив Деніел Петрас, професор біохімії.
Навіть коралові рифи, які вважалися одними з найчистіших середовищ, показали сліди людської діяльності: стоки з ферм, будівництво на узбережжі та туризм залишають свій слід. За словами Ярмо Калінські, постдоктора в групі Петраса, майже немає місць, де б не було хімічного впливу людини.
Відсоткові показники дають уявлення про масштаби: у прибережних водах людські органічні молекули складали до 20% за деякими даними, у відкритому океані — близько 0,5%, а біля гирл річок, де обробка стоків обмежена, цей показник перевищував 50%. Загалом 248 хімічних сполук від людини становили медіану близько 2% від усіх органічних сигналів. Навіть за 12 миль від берега людські сполуки складали приблизно 1% органічної речовини.
Більшість цих хімікатів не обмежуються пестицидами чи медичними препаратами — провідну роль відіграють промислові сполуки, що використовуються у виробництві пластику, мастилах та побутових товарах. Деякі з них займають «сірий простір» між традиційними молекулами та дрібними частинками пластику, розмиваючи межу між хімічним та пластиковим забрудненням.
Шлях цих речовин до океану доволі звичний: побутові засоби, упаковка, косметика, залишки від автомобільних продуктів — все змивається до каналізації, а звідти потрапляє в річки і, зрештою, у море.
«Те, що ми використовуємо на суші, не зникає, воно часто опиняється в океані», — додає Калінські.
Проблема раніше залишалася непомітною через складність вимірювань. Різні лабораторії застосовували різні методи, що ускладнювало порівняння результатів. Нове дослідження об’єднало дані з багатьох лабораторій, використовуючи високоточну мас-спектрометрію та сучасні обчислювальні методи, створивши одну з найповніших карт хімічного складу прибережних океанів.
Попри прогрес, залишаються великі прогалини. Більшість даних надходить із Північної Америки та Європи, тоді як Південно-Східна Азія, Індія, Австралія та значна частина Південної півкулі недостатньо представлені. Також невідомо, як довгостроково ці хімікати впливають на морське життя та екосистеми.
Висновки дослідження наближають проблему до кожного з нас. Багато хімікатів у океані походять від щоденних продуктів і звичок. Петрас уже зробив зміни у своєму житті: зменшив використання пластику, уникає зайвої упаковки та обмежує перероблені продукти.
«Океан може здаватися далеким, але зв’язок прямий: все, що стікає чи змивається, залишає слід у морі», — підсумовує він.
Дослідження опубліковане у журналі Nature і відкриває новий погляд на масштабний і тихий вплив людини на світові океани.