Кратер, що утворився внаслідок катастрофи на дні Мексиканської затоки, буквально став осередком нового життя, заявила міжнародна група дослідників. Приблизно 66 мільйонів років тому астероїд врізався у нашу планету. Наслідки були жахливими: ударна хвиля обігнула всю земну кулю, сильні коливання кори викликали дев’ятибальні землетруси по всій планеті, а вибиті в ближній космос шматки земної породи впали назад, розжарившись при поверненні через тертя про атмосферу.
Пил, що повис у повітрі, привів до астероїдної зими із затяжними глибокими морозами навіть на екваторі. Почалися екологічний колапс та масове вимирання більшості викопних видів. Проте вчені вважають, що однозначно сприймати падіння астероїда як світову катастрофу все ж таки не варто. Вони виявили, що гідротермальна активність, що почалася внаслідок цієї події, могла сприяти зародженню нових форм життя в океані. Свої висновки дослідники із США, Японії, Бельгії, Великобританії та Іспанії виклали у публікації для журналу Nature Communications.
Після падіння астероїда розпочався процес екологічного відновлення, який тривав сотні тисяч років, вважають вчені. Ці висновки вони зробили, вивчивши зразки керна з кратера, які 2016 року взяла наукова експедиція на місці падіння.
Удар метеорита підняв розпечені породи з глибини 8-10 кілометрів та запустив «термічну еволюцію». Гаряча вода, що містить сліди астероїда та мінерали, включаючи осмій, піднімалася до поверхні. Це запустило процеси, які дуже відрізнялися від тих, що відбувалися в інших частинах океану, та створило унікальне морське середовище.
Поступово вода охолола, виділення мінеральних речовин позаземного походження припинилося. Проте гідротермальна система проіснувала глибоко ще дуже довго. Таким чином, гідротермальна активність, спровокована катастрофою, відіграла життєво важливу роль у порівняно швидкому відновленні та оновленні екосистеми Землі.
Довгий час після відкриття факту падіння астероїда Чиксулуба точилися суперечки, чи став він і подальша різка зміна клімату безпосередньою причиною вимирання динозаврів. Деякі палеонтологи вважали, що катастрофа лише завершила процес занепаду динозаврів нептахів, який почався за кілька мільйонів років до цього. Проте вчені з Університетського коледжу Лондона, використовуючи комп’ютерне моделювання, припустили, що площа територій, що підходять для життя динозаврів, залишалася незмінною до кінця крейдяного періоду і причин для їх зникнення (крім астероїда) на той час ще не було.