Група вчених проаналізувала харчові звички шерстистих мамонтів, а також оцінила кількість біомаси у північних районах та з’ясувала, скільки таких гігантів змогла б прогодувати сучасна Північна Аляска.
Мамонти – найвідоміші представники стародавньої мегафауни плейстоцену. Вони населяли Землю близько п’яти мільйонів років тому й вимерли нещодавно. Вовняних мамонтів не стало чотири тисячі років тому (за геологічними мірками позавчора). Але причини цього вимирання остаточно незрозумілі.
Можливо, кліматичні зміни та кінець льодовикового періоду перебудували навколишні мамонти ландшафти, поширилися торфовища, їжі поменшало. Однак ця думка досить сумнівна, адже 120 тисяч років тому на Землі було тепліше, ніж навіть сьогодні, але жодного вимирання мамонтів тоді так і не сталося. Деякі дослідники покладають провину на людину, яка полювала на цих гігантів і скорочувала їх чисельність. Але, найімовірніше, це сукупний результат багатьох чинників.
Середовище, в якому жили мамонти, часто називають “мамонтовим степом” – це тундростеп епохи плейстоцену (2,588-0,0117 мільйона років тому), на якій удосталь росли трави. Вважається, що мегатравоїдні мамонти стримували розвиток лісів та чагарників, не давали їм зімкнутися, удобрювали ґрунт, підтримували поширення трав, а не мохів. Дроблячи своїми ногами крижану кірку, вони допомагали зимувати дрібним копитним. Загалом мамонти були ключовим виглядом свого часу.
Нинішні арктичні тундри, що колись населяли мамонти, змінюються через потепління клімату. Зростає біомаса чагарників, а лишайників стає менше. У цілому повсюдно у цьому біомі фіксують високу продуктивність рослин. Це наштовхує вчених на екоінженерні проекти відновлення арктичної екосистеми з великими луками. Один зі способів все повернути – відродити колишню мегафауну, зокрема мамонтів.
Однак неясно, чи приживуться давні мегатравоядні у зміненому кліматі. Щоб це з’ясувати, потрібно зрозуміти, чи придатні сучасні арктичні екосистеми для життя мамонтів. Перевірити це вирішила група біологів із США, Швеції та Росії. У статті, опублікованій у журналі Scientific Reports, вони оцінили, наскільки Північна Аляска готова до відродження мамонтів.
Як модельний вигляд автори роботи обрали шерстистого мамонта (Mammuthus primigenius). Він був досить невибагливим у їжі: різні аналізи показали, що цей мамонт в основному їв трави, осоку (вона вкрай поживна) та чагарники. Іноді на додаток йшли деревні мохи, лишайники (вони погано перетравлювалися) і навіть зелені водорості, але цю їжу виключили з розрахунків. Середня вага шерстистого мамонта коливалася від 3,9 до 5,2 тонни.
Північна Аляска неоднорідна: крім тундр, там зустрічаються болота, луки, кам’янисті схили та тайга. І в різних біомах різна кількість рослинності. Найнижчий коефіцієнт надземної перетравної біомаси (AgDB – aboveground digestible biomass) показали прибережні рівнини та гори, а найвищий – південні височини тайги. Середній показник AgDB в Північній Алясці варіюється від 0,0 до 0,62 міліграма на квадратний кілометр (в середньому 0,15).
На основі цих даних біологи розрахували, що на сучасних територіях Північної Аляски може мешкати приблизно від 42 до 55 тисяч мамонтів (середнє значення – 49 тисяч). Щільність оцінили в 0,0-0,38 особи на квадратний кілометр (у середньому 0,13). Це у 13 разів менше, ніж раніше: у пізньочетвертинний період щільність мамонтів могла досягати 1,7 особи на квадратний кілометр. Цікаво, що інший метод обчислень дав інші показники: від 64 до 80 тисяч мамонтів, але автори статті дотримуються консервативних оцінок.
Це дослідження містить у собі кілька припущень (наприклад, неясно, як змінювалися вага дорослих особин у періоди статевої активності та харчові звички від сезону до сезону), але загалом результати можуть допомогти у плануванні заселення Арктики давньою мегафауною.