Людство споконвіку вдивляється в зоряне небо з тим самим хвилюючим питанням: чи самотні ми у Всесвіті? Пошуки відповіді ведуться десятиліттями, і астрономи невпинно сканують космос, сподіваючись виявити ознаки життя поза Землі. Традиційно, увага була прикута до так званої «зони Золотовласки» — вузької ділянки навколо зірки, де умови дозволяють воді залишатися в рідкому стані. Але, як виявилося, цього далеко не достатньо. Проживання – це куди більш примхлива і складна штука.
А що, якщо глянути на цю проблему під зовсім іншим кутом? Нещодавно у науковій спільноті почав набирати популярності дещо несподіваний підхід. Його ідея, за своєю суттю, елегантна та проста: давайте розглянемо нашу власну Землю не як щось унікальне та особливе, а як пересічну статистичну одиницю. Звучить трохи зухвало, чи не так? Але в цій зухвалості криється глибоке значення.
Земля – не центр Всесвіту (статистично кажучи)
Пам’ятаєте, як наукові відкриття усунули Землю з центру світобудови? Пропонований новий погляд – це свого роду “коперніканський переворот” у пошуку позаземного життя. Якщо ми приймемо за аксіому, що наше існування — не якась неймовірна космічна випадковість, а цілком закономірне явище, то факт нашого знаходження у зірки певного типу (нашого Сонця, жовтого карлика) може багато розповісти про те, які зоряні системи в принципі більш доброзичливі до життя.
Давайте розберемося на конкретному прикладі. У нашій Галактиці, Чумацькому Шляху, червоні карлики — маленькі та тьмяні зірки — зустрічаються набагато частіше, ніж жовті карлики, подібні до Сонця. Співвідношення, грубо кажучи, 7 до 3. Тепер уявіть: якби системи червоних карликів були значно сприятливішими для виникнення та розвитку життя — скажімо, більш ніж у 8 разів (ця цифра виникає в деяких теоретичних розрахунках) — то ймовірність нашої появи саме у жовтої зірки була б мізерно мала, менш як 5%. Це було схоже на виграш у лотерею з дуже малими шансами.
Але ми тут! Ми існуємо, обертаємось навколо жовтого карлика. І це, згідно з новою логікою, побічно вказує на те, що червоні карлики, незважаючи на їхню чисельність, не можуть бути драматично гостиннішими для життя, ніж наша рідна Сонячна система. Можливо, вони можна порівняти, або навіть менш придатні. Наша власна «прописка» у Всесвіті стає своєрідним статистичним аргументом.
А що, якщо всесвітів багато?
І ось тут і починається найінтригуюче. Ця лінія міркувань не зупиняється на нашому єдиному Всесвіті. Статистичний метод екстраполюється на гіпотетичну мультиселенну — концепцію, яка передбачає існування безлічі паралельних всесвітів, кожна зі своїми унікальними фізичними законами та «космічними рецептами». Уявіть собі, що в одному всесвіті переважають планети-сироти, що безцільно блукають у міжзоряному просторі, в іншій — океанічні світи, що вкриті водою, а в третій домінують планети, назавжди звернені однією стороною до своєї зірки в системах подвійних зірок.
Для чого це потрібно? Виявляється, у такому «космічному зоопарку» статистичний підхід набуває неймовірної сили. Якщо наш Всесвіт — лише один із багатьох, то аналіз ймовірностей стає набагато точнішим. Оцінюючи шанси на житло для різних екзотичних світів — від крижаних супутників газових гігантів до тих самих планет-сиріт або світів з океанами з метану — у контексті Мультивсесвіту, ми отримуємо більш суворі статистичні обмеження. Деякі дослідники стверджують, що для планет-сиріт і водних світів ці обмеження стають щонайменше вдесятеро жорсткішими!
Вода, вода, навколо вода… Чи така вона незамінна?
Мабуть, один з найбільш несподіваних висновків, до яких підштовхує ця нова логіка, стосується ролі води. Ми звикли вважати воду практично синонімом життя.
Але що, якщо гіпотеза Мультивсесвіту вірна? Якщо в міріадах всесвітів з різними умовами життя вперто вибирає саме водне середовище, то, можливо, ці «унікальні» властивості води не такі вже й критичні, як ми думаємо. Можливо, вода — це просто дуже поширений і досить зручний, але не єдиний можливий «розчинник життя»? Це, зна