By 
Вважають, що природний супутник Землі виник у результаті її зіткнення з іншою планетою, але до цієї версії є питання. Тепер вчені запропонували розглянути сценарій можливого захоплення Місяця тяжінням Землі з подвійної системи, що пролітала повз.
Одним із найважливіших наукових результатів програми «Аполлон» стало все те, що планетологи дізналися і продовжують впізнавати під час досліджень місячних зразків. Незабаром після їх отримання стало ясно, що місячна речовина загалом дуже схожа на земну і за складом, і за віком. Це забезпечило успіх гіпотезі, яка донедавна залишалася найпопулярнішою — гіпотезою гігантського удару. Вона говорить, що Місяць утворився із земної речовини, яка підкинула в космос після зіткнення Землі з невідомою планетою розміром з Марс. Їй надали ім’я Тейї — міфічної матері богині Селени.
Але в останні роки з’ясувалося, що ця гіпотеза погано «стикується» з багатьма даними про Місяць, у тому числі з одним давно відомим фактом — своєрідною орбітою Місяця.
«Рідний» природний супутник планети, тобто виник разом з нею, зазвичай обертається рівно або хоча б «менш-менш» у площині її екватора. Канонічний приклад — система Юпітера: його найбільші Галілеєві місяці збудовані «дисципліновано», у «музичній» гармонії. І це контрастує з «характером» Місяця: кут нахилу його орбіти до земного екватора коливається від 18 до 28 градусів.
При цьому по відношенню до екліптики площина орбіти місячної не відхиляється більш ніж на п’ять градусів. Нагадаємо, площина екліптики — це та площина, де Земля обертається навколо Сонця. Вона разом з рештою планет намагається триматися над екватором світила. Тому орбіта Місяця видає її явну «схильність» до Сонця та викликає відповідні питання.
Нещодавно астрофізики з Університету Пенсільванії (США) побудували сценарій, за яким так могло статися у разі походження Місяця не внаслідок зіткнення двох планет, а внаслідок його захоплення з подвійної системи малих тіл.
За цією версією колись у Місяця був «напарник» порівнянної маси, як, скажімо, Харон у Плутона. Якщо така пара виявиться досить близько до Землі і при цьому летітиме не надто швидко, гравітація планети акуратно захопить одне з тіл, а друге відкине геть.
Вчені на основі математичних розрахунків змоделювали цей процес і з’ясували, що в такому разі у Місяця могла вийти витягнутіша орбіта, але згодом вона ставала б круговою. При цьому Місяць потроху повинен віддалятися (що й відбувається насправді), а врешті-решт виявляється так далеко від Землі, що Сонце починає конкурувати з планетою за її «увагу».
Розрахунки показали, що в принципі Земля могла б так «перехопити на льоту» і щось більше типу Меркурія або навіть Марса, але орбіта такого тіла була б нестабільною. Місяць у цьому сенсі має найкращі габарити.
У своїй нещодавній статті для The Planetary Science Journal астрофізики наголосили, що не стверджують правоту своїх припущень остаточно і безповоротно, але впевнені у необхідності опрацьовувати цю версію далі. Вони навели приклад супутника Нептуна Тритон. Його вважають захопленим із Пояса Койпера, де, як підозрюють, кожне десяте небесне тіло літає вдвох із компаньйоном.
Нова робота майже, напевно, викличе заперечення у планетологів. Річ у тому, що співвідношення ізотопів різних елементів є унікальним «підписом» кожного небесного тіла. На Місяці та Землі вона однакова: співвідношення ізотопів водню та багатьох інших елементів на них збігається і при цьому різко відрізняється від решти тіл Сонячної системи. Це свідчить про загальне походження їх речовини.
Comments