Розроблено нову модель для моделювання міжзоряної активності в межах нашої Сонячної системи та сусідньої системи Альфа Центавра. У межах нашої Сонячної системи вже було виявлено міжзоряний матеріал, однак науковці все ще намагаються з’ясувати його походження та як саме він сюди потрапив.
Нове дослідження, проведене астрофізиками Коулом Ґреґґом і Полом Віґертом із Західного університету (Western University), вказує на систему Альфа Центавра — найближчу до нас зоряну систему — як на потенційне джерело. Дослідники навели переконливі аргументи, чому саме ця система є ключовим кандидатом для подальшого вивчення.
Роботу було опубліковано 6 березня у The Planetary Science Journal.
Що таке міжзоряні об’єкти?
Міжзоряні об’єкти — це астрономічні тіла, як-от астероїди чи комети, що не пов’язані гравітаційно з якоюсь конкретною зіркою. Вони можуть потрапити в міжзоряний простір з інших зоряних систем через зіткнення або бути «катапультованими» гравітаційним полем планет чи зірок.
Коул Ґреґґ, аспірант кафедри фізики та астрономії, створив комп’ютерну модель, яка дозволяє досліджувати взаємодію нашої Сонячної системи, системи Альфа Центавра та міжзоряної активності — руху газу, пилу та інших матеріалів — між ними в межах галактики. Використовуючи фізичні закони, що діють у нашій однозірковій системі, він змоделював подібну активність у багатозірковій системі Альфа Центавра, що має три сонця.
Як Альфа Центавра може надсилати до нас об’єкти
«Ми знаємо, що в нашій Сонячній системі великі планети створюють певний хаос у просторі. Вони можуть змінювати орбіти тіл і прискорювати їх настільки, що ті виходять за межі гравітаційного поля Сонця», — пояснює Ґреґґ.
«Ми припустили, що система Альфа Центавра поводиться подібно до нашої. Ми змоделювали різні сценарії швидкості викиду, щоби оцінити, скільки комет і астероїдів може залишати цю систему».
Якщо припущення Ґреґґа та Віґерта правильні й Альфа Центавра дійсно викидає матерію з темпом, подібним до нашої системи, то за їхніми розрахунками понад мільйон міжзоряних об’єктів розміром понад 100 метрів із цієї потрійної зоряної системи вже знаходяться в хмарі Оорта — оболонці з крижаних тіл, що оточує нашу Сонячну систему.
Дослідження поручніх зірок
З наближенням Альфа Центавра до нашої Сонячної системи (максимальне зближення очікується приблизно через 28 000 років), ця кількість об’єктів зростатиме.
«Припускаючи, що Альфа Центавра дійсно викидає матерію — а це має бути так — є всі підстави вважати, що частина цього матеріалу досягає нас», — сказав Віґерт, який відкрив понад 80 малих планет, включаючи астероїди та об’єкти поблизу Землі.
ʻOumuamua: перший підтверджений міжзоряний об’єкт
Варто згадати, що саме вчений із Western University Роберт Верик вперше виявив підтверджений міжзоряний об’єкт — “Oumuamua” — за допомогою телескопа Pan-STARRS на обсерваторії Халеакала (Гаваї) 19 жовтня 2017 року.
“Oumuamua” — невеликий червонуватий об’єкт між 100 і 1000 м завдовжки, з шириною і товщиною від 35 до 167 м.
Чи є привід для занепокоєння?
Нова модель також прогнозує, що до 10 метеорів з Альфа Центавра щороку можуть потрапляти в атмосферу Землі. Проте ці метеори не перевищуватимуть 100 мікрометрів у діаметрі та не становитимуть жодної загрози.
«Навіть якщо наша модель правильна, це не привід для занепокоєння, бо ці об’єкти становлять лише мізерну частку серед усіх астероїдів та інших тіл у Сонячній системі», — каже Віґерт. «За розрахунками, лише один із трильйона метеорів, що потрапляють на Землю, може мати походження з Альфа Центавра».
«Упродовж всієї історії астрономії ми спершу розглядали кожну систему як закриту. Спочатку Землю вважали центром Всесвіту, потім — Сонячну систему. Далі ми зрозуміли, що є частиною галактики Чумацький Шлях», — додає Ґреґґ. «Та галактика — це не просто сукупність ізольованих зоряних систем. Її потрібно вивчати як взаємопов’язану структуру, що ділиться міжзоряним матеріалом між зірками».