Обсерваторія сонячної динаміки NASA (SDO), яка постійно спостерігає за Сонцем, нещодавно зробила зображення двох потужних сонячних спалахів класу X. Перший спалах був класифікований як X2.8 і досяг піка о 3:08 ранку за східним часом 27 травня 2024 року. Другий, класифікований як X1.4, досяг свого піка о 10:37 ранку за східним часом 29 травня 2024 року.
Сонячні спалахи — це інтенсивні спалахи радіації, які виникають на Сонці, коли магнітна енергія, накопичена в сонячній атмосфері, раптово вивільняється. Вони випромінюють енергію по всьому електромагнітному спектру, від радіохвиль до гамма-променів. Ці спалахи можуть тривати від хвилин до годин і часто супроводжуються викидом сонячного матеріалу, відомого як викиди корональної маси (CME).
Сила сонячних спалахів класифікується на основі їх яскравості в рентгенівських хвилях, які спостерігаються супутниками, такими як космічний корабель GOES. Ці класи позначаються як A, B, C, M або X, де A є найслабшим, а X – найсильнішим. Кожен клас представляє десятикратне збільшення вироблення енергії, і в межах кожного класу використовується точніша шкала від 1 до 9, щоб надати більше деталей. Наприклад:
- Спалахи класу А є найменшими, вони майже не впливають на Землю.
- Факели класу B трохи більші, але все ще загалом незначні.
- Спалахи класу C мають невеликий або середній розмір і мало помітні наслідки на Землі.
- Спалахи класу М можуть спричинити короткочасні відключення радіозв’язку на полюсах і незначні радіаційні шторми, які можуть загрожувати астронавтам.
- Спалахи класу X є найбільшими та найпотужнішими спалахами, здатними спричинити відключення радіозв’язку на всій планеті та тривалі радіаційні бурі.
Класифікація спалаху, наприклад X2.8, вказує на спалах X-класу з яскравістю 2,8 за логарифмічною шкалою, яка використовується для вимірювання рентгенівського випромінювання. Цей масштаб є ключовим у розумінні та прогнозуванні потенційного впливу сонячних спалахів на космічний простір навколо Землі та різні технології та системи, на які може вплинути підвищений рівень сонячної радіації.
Обсерваторія сонячної динаміки NASA (SDO) — це місія, яка спрямована на вивчення впливу Сонця на Землю та навколоземне середовище. SDO, запущений 11 лютого 2010 року, є частиною програми НАСА «Жити з зіркою» (LWS), метою якої є вивчення аспектів пов’язаної системи Сонце-Земля, які безпосередньо впливають на життя та суспільство.
Основні цілі SDO — отримати розуміння атмосфери Сонця та його магнітного поля, зрозуміти, як енергія зберігається та вивільняється в сонячній атмосфері (наприклад, під час сонячних спалахів і викидів корональної маси), а також виміряти сонячні коливання, які впливають на життя на Земля та її технологічні системи. Забезпечуючи майже безперервні спостереження Сонця з високою роздільною здатністю на різних довжинах хвиль, обсерваторія відіграє вирішальну роль у покращенні нашої здатності прогнозувати явища космічної погоди.
Обсерваторія оснащена трьома високочутливими приладами:
- Atmospheric Imaging Assembly (AIA) кожні 12 секунд робить детальні зображення сонячної атмосфери на різних довжинах хвиль, що дає змогу отримувати повне уявлення про корону та її динаміку.
- Helioseismic and Magnetic Imager (HMI) спостерігає за поверхнею та магнітним полем Сонця, надаючи дані, які допомагають зрозуміти внутрішню структуру та магнітну активність Сонця.
- Експеримент екстремальної ультрафіолетової мінливості (EVE) вимірює ультрафіолетове випромінювання Сонця з безпрецедентною точністю, що є життєво важливим для розуміння змін в атмосфері Землі та космічному середовищі.
Дані SDO є невід’ємною частиною нашого розуміння складної та динамічної поведінки Сонця та суттєво покращили прогнозування космічної погоди.