NASA зафіксувало інтенсивні сонячні спалахи класу X

Обсерваторія сонячної динаміки NASA (SDO), яка постійно спостерігає за Сонцем, нещодавно зробила зображення двох потужних сонячних спалахів класу X. Перший спалах був класифікований як X2.8 і досяг піка о 3:08 ранку за східним часом 27 травня 2024 року. Другий, класифікований як X1.4, досяг свого піка о 10:37 ранку за східним часом 29 травня 2024 року.

Сонячні спалахи — це інтенсивні спалахи радіації, які виникають на Сонці, коли магнітна енергія, накопичена в сонячній атмосфері, раптово вивільняється. Вони випромінюють енергію по всьому електромагнітному спектру, від радіохвиль до гамма-променів. Ці спалахи можуть тривати від хвилин до годин і часто супроводжуються викидом сонячного матеріалу, відомого як викиди корональної маси (CME).

Сила сонячних спалахів класифікується на основі їх яскравості в рентгенівських хвилях, які спостерігаються супутниками, такими як космічний корабель GOES. Ці класи позначаються як A, B, C, M або X, де A є найслабшим, а X – найсильнішим. Кожен клас представляє десятикратне збільшення вироблення енергії, і в межах кожного класу використовується точніша шкала від 1 до 9, щоб надати більше деталей. Наприклад:

• Спалахи класу А є найменшими, вони майже не впливають на Землю.
• Факели класу B трохи більші, але все ще загалом незначні.
• Спалахи класу C мають невеликий або середній розмір і мало помітні наслідки на Землі.
• Спалахи класу М можуть спричинити короткочасні відключення радіозв’язку на полюсах і незначні радіаційні шторми, які можуть загрожувати астронавтам.
• Спалахи класу X є найбільшими та найпотужнішими спалахами, здатними спричинити відключення радіозв’язку на всій планеті та тривалі радіаційні бурі.

Класифікація спалаху, наприклад X2.8, вказує на спалах X-класу з яскравістю 2,8 за логарифмічною шкалою, яка використовується для вимірювання рентгенівського випромінювання. Цей масштаб є ключовим у розумінні та прогнозуванні потенційного впливу сонячних спалахів на космічний простір навколо Землі та різні технології та системи, на які може вплинути підвищений рівень сонячної радіації.

Обсерваторія сонячної динаміки NASA (SDO) — це місія, яка спрямована на вивчення впливу Сонця на Землю та навколоземне середовище. SDO, запущений 11 лютого 2010 року, є частиною програми НАСА «Жити з зіркою» (LWS), метою якої є вивчення аспектів пов’язаної системи Сонце-Земля, які безпосередньо впливають на життя та суспільство.

Основні цілі SDO — отримати розуміння атмосфери Сонця та його магнітного поля, зрозуміти, як енергія зберігається та вивільняється в сонячній атмосфері (наприклад, під час сонячних спалахів і викидів корональної маси), а також виміряти сонячні коливання, які впливають на життя на Земля та її технологічні системи. Забезпечуючи майже безперервні спостереження Сонця з високою роздільною здатністю на різних довжинах хвиль, обсерваторія відіграє вирішальну роль у покращенні нашої здатності прогнозувати явища космічної погоди.

Обсерваторія оснащена трьома високочутливими приладами:

1. Atmospheric Imaging Assembly (AIA) кожні 12 секунд робить детальні зображення сонячної атмосфери на різних довжинах хвиль, що дає змогу отримувати повне уявлення про корону та її динаміку.
2. Helioseismic and Magnetic Imager (HMI) спостерігає за поверхнею та магнітним полем Сонця, надаючи дані, які допомагають зрозуміти внутрішню структуру та магнітну активність Сонця.
3. Експеримент екстремальної ультрафіолетової мінливості (EVE) вимірює ультрафіолетове випромінювання Сонця з безпрецедентною точністю, що є життєво важливим для розуміння змін в атмосфері Землі та космічному середовищі.

Дані SDO є невід’ємною частиною нашого розуміння складної та динамічної поведінки Сонця та суттєво покращили прогнозування космічної погоди.