Місяць здається нам спокійним і незмінним небесним тілом, яке протягом тисячоліть виглядає однаково для спостерігачів із Землі. Проте насправді його поверхня й досі змінюється. Нещодавно науковці виявили новий кратер, що утворився після падіння астероїда. Це ще раз підтверджує: навіть сьогодні супутник нашої планети продовжує отримувати «шрами» від космічних зіткнень.
Більша частина поверхні Місяця сформувалася внаслідок масштабних ударів мільярди років тому. Темні області, які ми бачимо неозброєним оком і які утворюють знайомий багатьом образ так званої «людини на Місяці», — це величезні басейни, що виникли під час періоду інтенсивного бомбардування приблизно 3,8 мільярда років тому. Тоді астероїди й комети масово врізалися в молоді планети Сонячної системи.
Хоча епоха гігантських зіткнень давно минула, невеликі астероїди й сьогодні час від часу врізаються в місячну поверхню. Побачити сам момент удару майже неможливо, тому астрономи зазвичай знаходять його наслідки вже після події. Саме так сталося і цього разу.
Вчені, які працюють із камерою апарата Lunar Reconnaissance Orbiter, порівняли детальні знімки однієї й тієї ж ділянки Місяця, зроблені в різні роки. На фотографіях, отриманих до грудня 2009 року, нового кратера ще не було. Зате на знімках після 2012 року він уже чітко виділявся. Завдяки цьому дослідники змогли визначити приблизний проміжок часу, коли стався удар.
Новий кратер має близько 22 метрів у діаметрі — приблизно як великий будинок. Найбільше вражає не його розмір, а яскравість. Під час удару назовні було викинуто значну кількість світлого матеріалу, який розлетівся на десятки метрів навколо. У результаті утворилися характерні промені, що розходяться від центру кратера, ніби сонячні спалахи. На темнішому фоні місячного ґрунту вони виглядають як свіжий слід на добре знайомій поверхні.
Однак ця яскравість не збережеться назавжди. З часом поверхня Місяця темніє через так зване «космічне вивітрювання». Сонячний вітер, мікрометеорити та космічне випромінювання поступово змінюють властивості відкритих порід. Через тисячі або мільйони років новий кратер стане менш помітним і зіллється з безліччю старих.
Саме тому давні кратери зазвичай не мають яскравих променів, тоді як відносно молоді, наприклад знаменитий кратер Тихо, який утворився приблизно 108 мільйонів років тому, усе ще демонструють чіткі світлі смуги, помітні навіть із Землі.
Виявлення нових кратерів має велике значення для науки. По-перше, це допомагає астрономам точніше оцінити, як часто космічні тіла врізаються в Місяць. Такі дані важливі для планування майбутніх роботизованих місій і польотів астронавтів. По-друге, спостерігаючи за тим, як швидко темніють свіжі викиди породи, дослідники можуть краще визначати вік інших ділянок місячної поверхні.
І хоча Місяць здається нам незмінним символом нічного неба, насправді він продовжує еволюціонувати. Нові кратери нагадують, що Сонячна система — це динамічне місце, де навіть давні світи час від часу отримують нові сліди від подорожі крізь космос.