Майбутні місячні бази стоятимуть перед безліччю викликів, серед яких вакуум, інтенсивна космічна радіація, агресивний пил, метеоритні удари та екстремальні температурні коливання, що сягають сотень градусів між ніччю та днем. Однак, як виявилося, не меншою загрозою для персоналу таких баз стануть місячні землетруси — явище, яке поки що залишається недостатньо вивченим, але може серйозно ускладнити життя дослідникам та колоністам на супутнику Землі. Ця несподівана інформація була отримана в результаті роботи наукової групи під керівництвом провідного науковця Смітсонівського інституту Томаса Р. Воттерса та його колег з Університету Меріленду.
Дослідники проаналізували дані, зібрані під час останньої пілотованої місії «Аполлон-17», яка здійснила посадку в долині Таурус-Літтроу на південно-східній околиці Море Спокою в грудні 1972 року. Цей гірський район був обраний через свою унікальну геологію, що обіцяла великі наукові відкриття. Хоча всі шість місячних експедицій «Аполлон» залишили на супутнику прилади, які включали сейсмографи, їх можливості були обмеженими, а в 1977 році вони були вимкнені через відмову ядерних джерел живлення. Через це наше розуміння геологічної активності, особливо землетрусів на Місяці, залишалося дуже обмеженим.
Щоб розкрити більше деталей про місячну сейсмічну активність, вчені звернулися до інших свідчень — зразків, отриманих з обвалів та зсувів каменів, зібраних астронавтами саме в районі Таурус-Літтроу. Результати показали, що ці падіння та зсуви спричинені рухами ґрунту під час місячних землетрусів, а не рідкісними ударами великих метеоритів, які не могли забезпечити необхідні поштовхи.
Землетруси відбувалися протягом приблизно 90 мільйонів років і мали силу близько 3.0 за шкалою Ріхтера. На Землі це було б дуже слабке тремтіння, яке, можливо, навіть не спричинило б серйозних пошкоджень. Проте на Місяці, особливо якщо землетрус був неглибоким, він міг би мати значно більший вплив на поверхню і споруди. Ці відкриття підтверджують, що Місяць не є повністю геологічно мертвим, а його поступове стискання створює активність, що становить реальну загрозу для людських поселень у майбутньому.
Хоча ймовірність зіткнення з місячним землетрусом у будь-який окремий день оцінюється приблизно як 1 до 20 мільйонів, для бази, яка діятиме протягом тривалого часу, ризик збільшується до 1 до 5500 на рік, і стає ще вищим із кожним додатковим роком перебування. Додатковою проблемою є конструкції майбутніх посадкових модулів, які часто мають високий і нестійкий профіль, що робить їх уразливими до перекидання при сейсмічних поштовхах, як це вже спостерігалося на нещодавніх роботизованих місіях.
Автори дослідження визнають, що наразі мають обмежену кількість даних, однак сподіваються, що майбутні місячні орбітальні апарати з високороздільними камерами та нові сейсмічні станції в рамках програми «Артеміда» допоможуть заповнити ці прогалини у знаннях. Як зазначив асоційований професор геології Університету Меріленду Ніколас Шмерр, головна порада для майбутніх будівельників — уникати зведення споруд безпосередньо на уступах або біля нещодавно активних розломів. Чим далі від таких небезпечних зон, тим менша загроза для безпеки.
Дослідження було опубліковане у журналі Science Advances і надає важливі рекомендації для планування безпечної експлуатації місячних баз, адже успішна колонізація супутника Землі вимагатиме не лише захисту від екстремальних зовнішніх умов, а й врахування внутрішньої геологічної активності. Вивчення природних процесів, які формують поверхню Місяця, допоможе науковцям краще зрозуміти ризики та розробити технології для мінімізації потенційних збитків від місячних землетрусів, забезпечуючи безпеку та довговічність майбутніх місячних поселень.