На основі даних про рух молодих, масивних зірок та структуру міжзоряного простору астрономи побудували нову модель Малої магелланової Хмари. З її допомогою вони знайшли нові докази того, що ця карликова галактика складається з двох структур у 16 тисяч світлових років один від одного.
Магелланові Хмари – дві найбільші галактики – супутники Чумацького Шляху. Протягом як мінімум семи мільярдів років вони взаємодіють один з одним і з нашою Галактикою.
Оскільки Велика Хмара приблизно в десять разів масивніша за Малий, саме її найчастіше досліджують при розрахунках історії руху цих об’єктів. До того ж воно майже зберегло свою структуру. А ось його приливні сили мали руйнівний вплив на розподіл і швидкість зірок у Малій Хмарі, геометрію якого астрономи намагаються розшифрувати понад півстоліття.
Щоб точно відновити та спрогнозувати взаємодію Хмар та Чумацького Шляху, нам потрібно точно розуміти структуру Малої Хмари. Тому автори нового дослідження зібрали докупи дані з різних оглядів і побудували нову модель цієї карликової галактики. Препринт роботи викладено на arXiv.
На основі даних огляду Gaia вчені оцінили швидкість зірок у різних частинах Малої магелланової Хмари. Потім, за даними огляду GASKAP в радіодіапазоні, вони вивчили структуру газу в міжзоряному просторі. Поєднавши все це з інформацією з огляду APOGEE, дослідники «з’єднали» зірки з місцями їхнього формування.
Проаналізувавши рух і розташування цих зірок, міжнародна група астрономів дійшла висновку, що швидкість не єдиний чинник, яким ці тіла можна розділити на дві групи, як передбачалося раніше. Склади зірок та міжзоряного газу теж різняться у двох групах. Щобільше, поділ на структури помітний у розподілі холодного та щільного газу, з якого формуються зірки.
Зіставивши всі параметри, вчені зробили висновок, що Мала Магелланова Хмара складається як мінімум із двох систем. Відстань між ними – приблизно 16 тисяч світлових років (близько п’яти кілопарсек). Але з погляду Землі вони виглядають єдиною галактикою, тому що повністю накладаються одна на одну. У кожній з них народжуються нові зірки.
Можливо, обидві системи залишки колишніх галактик. Відмінність у металевості їх зірок та особливості міжзоряного газу можна пояснити різними історіями еволюції.
З іншого боку, розташована ближче до нас система може бути основною галактикою, а далека її «уламком», який утворився під впливом приливних сил Великої Хмари. Або навіть «мостом» між Хмарами, що, втім, малоймовірно, оскільки дві структури мають майже однакову масу.
Низька металличність робить Малу Магелланову Хмару відмінною «лабораторією» для вивчення фізики міжзоряного простору за часів «космічного півдня» на червоному зміщенні z = 2-3, коли Всесвіт був від двох до трьох мільярдів років (винятковий збіг у значеннях). Тому вченим важливо зрозуміти структуру цього складного об’єкта.