Texas Instruments в 1965-1967 роках створила прототип компактного електронного калькулятора. Він існує в єдиному екземплярі і продається зараз на аукціоні за суму до $50 000. Корпус розміром 155×105×43 мм виконаний з фрезерованного алюмінію і пофарбований в чорний колір. Пристрій вагою понад кілограм має 18-кнопкову клавіатуру (найбільша кнопка – «нуль»), віконце для виведення цифр, вимикач харчування, вилку для зарядника. Всередині розташовано 4 інтегрованих кремнієвих пластини і 3 мікросхеми зсувних регістра на друкованій платі. Висновок даних здійснювався на вбудований термопринтер з тонким паперовим рулоном. Також всередині розташована схема харчування і група акумуляторів.
Займав на той час уже з десяток років посаду президента Texas Instruments Патрік Хаггерті (Patrick Haggerty) домігся великого успіху завдяки мініатюризації радіоприймача за допомогою нових транзисторів компанії. Кишеньковий радіо швидко стало широко поширеною технологією, яка познайомила споживачів з транзисторами і чудесами мініатюризації. Також вона привернула увагу глави IBM Томаса Уотсона-молодшого (Thomas Watson), який вирішив використовувати транзистори в комп’ютерах компанії – в результаті TI стала одним з основних постачальників мікросхем для IBM.
У 1965 році пан Хаггерті разом зі своїм заступником директором по напівпровідникових досліджень і одним з винахідників інтегральної схеми Джеком Кілбі (Jack Kilby), провели мозковий штурм з метою вигадати щось нове потенційно популярне на масовому ринку пристрій на базі мікросхем. Вирішено було зупинитися на портативному калькуляторі, що працює від батарейок. Після цього почалося формування команди, на чільне якої поставили Джеррі Мерриман (Jerry Merryman) з відділу досліджень і розробок напівпровідників. Кодовою назвою секретного продукту стало Cal-Tech – по ньому було легко здогадатися, над чим працює команда.
У проекті довелося все робити з нуля: не було ні готових клавіатур, ні принтерів з низьким енергоспоживанням, ні таких складних мікросхем, які були потрібні для портативного електронного калькулятора. Але за 72 години в форсованому темпі пан Мерриман повністю описав логіку майбутнього устрою на папері (її копія включена в лот). Щоб протестувати проект, він разом зі своїми колегами заповнив кімнату габаритної версією майбутнього устрою на основі комерційних мікросхем. Так виглядало це рішення:
Мерриман і його команда витратили майже 2 роки на розробку кожного аспекту калькулятора. Доктор Джеймс Ван Тассель (James Van Tassel), інший важливий учасник проекту, вирішив проблему клавіатури та інші труднощі, пов’язані з виробництвом. Інтегральна схема було одним з ключових перешкод. У той час найскладніша ІС, яку можна було купити, складалася приблизно з 20 транзисторів. У дизайні Мерриман, розділеного на 4 чіпа, потрібно близько 8000 транзисторів.
Чіпи, що представляють собою тонкі круглі кремнієві пластинки, виявилися ненадійними, незважаючи на вжиті заходи (кількість елементів NAND було збільшено більш ніж удвічі в порівнянні з необхідним). Команда використовувала мікроскоп, щоб перевірити всі з’єднання, знайти проблеми і усунути їх – все на мікросхемі діаметром менше дюйма. Кілбі, Мерриман і Ван Тассель подали заявку на патент у вересні 1967 року і 25 червня 1974 року одержали патент США № 3819921 (його копія теж включена в лот).
Незважаючи на те, що прототип був створений в 1967 році, електроніка була настільки просунутою для того часу, що потрібні були роки для випуску серійної моделі. Canon викупила права на випуск калькулятора і випустила на ринок Pocketronic 14 квітня 1971 року. Калькулятор з 4 функціями, що важив більше кілограма і коштував $ 150 доларів, мав величезний успіх. У 1972 році в США було продано 5 мільйонів кишенькових калькуляторів, і продажу продовжували рости в міру зниження витрат. Як і передбачав пан Хаггерті, новий мікроелектронних апарат створив ринок, якого раніше просто не існувало. Десятки мільйонів людей, вирішили, що вони хочуть мати портативний калькулятор.