Походження Алтарного каменя Стоунгенджа, який лежить у центрі знаменитої доісторичної споруди, досі не вдалося встановити. Нове геологічне дослідження поставило під сумнів версію про його походження з північно-східної Шотландії — регіону, який раніше вважали найімовірнішим джерелом незвичайного каменя.
Алтарний камінь — це масивна плита з дрібнозернистого пісковику, скріпленого кальцитом. Вона має приблизно 4,9 метра завдовжки, метр завширшки та пів метра завтовшки, а її масу оцінюють приблизно у шість тонн. Камінь лежить горизонтально під двома великими поваленими брилами пісковику сарсен. Його призначення та час доставки до Стоунгенджа залишаються невідомими.
Майже століття вважалося, що Алтарний камінь привезли із Західного Уельсу. Однак геохімічні та мінералогічні дослідження спростували цю версію. У 2024 році аналіз віку крихітних зерен циркону, рутилу й апатиту в уламках каменя привів учених до іншої гіпотези: його могли доставити з Оркадського басейну на північному сході Шотландії. Пізніші роботи також розглядали райони Кейтнесса та Інвернессу.
Тепер міжнародна команда геологів провела комплексне дослідження осадової структури, мінерального складу, глинистих компонентів, хімічних характеристик та ізотопів каменя. Оскільки брати зразки безпосередньо з пам’ятки не можна, науковці поєднали вимірювання відкритих ділянок плити з лабораторним аналізом музейних фрагментів, походження яких пов’язують з Алтарним каменем.
Результати показали, що попередні дані про вік мінеральних зерен справді вказують на зв’язок важких мінералів із давньою геологічною корою Лаврентії. Однак одного цього недостатньо, щоб визначити конкретне місце походження. Інші характеристики каменя — зокрема набір важких мінералів, склад глини та геохімічні показники — не збігаються з багатьма дослідженими виходами порід старого червоного пісковику в Оркадському басейні.
Зокрема, дослідники виявили незвичне співвідношення мінеральних зерен хромової шпінелі та циркону, а також специфічний склад глинистих мінералів. Важливими виявилися й підвищені концентрації барію, пов’язані з наявністю баритового цементу. Сукупність цих ознак не відповідає відомим зразкам із низки районів Шотландії та Уельсу, які раніше розглядали як можливе джерело каменя.
Водночас автори не стверджують, що вся північно-східна Шотландія остаточно виключена. Вони наголошують: наразі не знайдено жодної дослідженої ділянки британських порід старого червоного пісковику, яка повністю відповідала б характеристикам Алтарного каменя. Частина територій досі недостатньо вивчена, зокрема через брак сучасних даних про важкі мінерали та циркони.
Точне походження плити має значення не лише для геології, а й для розуміння доісторичних маршрутів. Якщо камінь привезли з району Морей-Ферт або Кейтнесса, його могли транспортувати морем уздовж узбережжя. Інші можливі джерела, наприклад басейн Ланарк або Фінтона в Північній Ірландії, передбачали б зовсім інші маршрути.
Отже, нова робота не розкрила остаточної таємниці Алтарного каменя, але звузила коло можливих пояснень і визначила ознаки, за якими геологи можуть перевіряти нові місця його походження. Дослідження опубліковано в журналі Journal of the Geological Society.
