Астрономи виявили навколо білого карлика незвичайну систему з двох окремих кілець газоподібних уламків зруйнованих планет. Між ними є чіткий проміжок, який, імовірно, підтримують два небесні тіла, що пережили загибель своєї зорі. Це відкриття може допомогти зрозуміти, що відбувається з планетними системами після завершення еволюції їхніх зір.
Об’єкт J1328−1450 дослідили за допомогою Дуже Великого Телескопа Європейської південної обсерваторії (ESO VLT) у Чилі. Результати роботи опублікували в журналі Nature Astronomy.
Білий карлик — це надзвичайно щільний залишок зорі, подібної до Сонця. Коли така зоря вичерпує запаси палива, вона розширюється до стадії червоного гіганта, скидає зовнішні шари й залишає оголене ядро. Близькі планети можуть бути поглинуті, а деякі віддаленіші тіла переживають початкову катастрофу. Однак гравітаційні збурення здатні згодом розірвати їх на уламки, які формують диск навколо зоряного залишку.
У випадку J1328−1450 дослідники побачили не один диск, а два концентричні кільця, розділені проміжком. За припущенням науковців, їхню структуру можуть підтримувати два планетезималі — невеликі тверді тіла, що обертаються навколо білого карлика. Одне з них може мати лише кілька кілометрів у діаметрі, тоді як інше — бути розміром із Плутон або навіть Місяць. Безпосередньо ці об’єкти поки не спостерігали: їхнє існування припускають за гравітаційним впливом на уламки.
Спостереження також виявили в кільцях кальцій, кисень, магній і залізо — елементи, характерні для кам’янистих планет. Водночас хімічний склад двох структур відрізняється: у внутрішньому кільці багато магнію, а в зовнішньому його значно менше.
Це може означати, що уламки походять від різних планет із неоднаковим складом. Інша гіпотеза полягає в тому, що кільця утворилися з різних шарів одного тіла — наприклад, його зовнішньої оболонки та ядра.
Для аналізу світла й хімічного складу матеріалу астрономи використали інструмент X-Shooter на телескопі ESO VLT. Раніше відомі диски навколо білих карликів зазвичай відповідали моделі однієї пласкої структури. Система J1328−1450 демонструє значно складнішу конфігурацію.
Відкриття дає змогу зазирнути в можливе майбутнє Сонячної системи. Через мільярди років Сонце також перетвориться на червоного гіганта, скине зовнішні оболонки й стане білим карликом. Земля може бути знищена під час цього процесу, але частина інших тіл здатна пережити загибель зорі. Дослідження J1328−1450 допомагає з’ясувати, які структури можуть залишитися після такої масштабної перебудови планетної системи.