Японські самураї зазвичай асоціюються з чоловіками у обладунках, які дотримуються суворого кодексу честі та володіють мечем як мистецтвом. Та історія значно складніша, ніж це виглядає в популярній культурі. Серед самураїв були й жінки, і їхня роль у воєнній історії Японії поступово відкривається завдяки дослідженням істориків.
Самураї — це не просто воїни, а цілий соціальний клас, відомий як бусі. І саме статус визначав належність до самурайського стану. Як пояснюють дослідники, жінка, народжена в самурайській родині, автоматично вважалася самураєм за соціальним статусом, навіть якщо ніколи не брала до рук зброю. Те саме стосувалося і чоловіків цього класу, незалежно від їхніх навичок.
Однак існувала й інша категорія — онна-бугейся, або жінки-воїни. Вони не були масовим явищем, але історія зберегла приклади їхньої участі в боях. За словами істориків, такі випадки були радше винятком, ніж правилом, але все ж вони існували.
Найбільш переконливі свідчення про участь жінок-самураїв у війнах походять із кінця періоду сьоґунату Токуґава, коли Японія занурилася у громадянську війну Босін (1868–1869). Під час боїв на боці прихильників сьоґунату діяли жіночі бойові загони. Один із них отримав назву «Дзьосіґун» і складався приблизно з 20–30 жінок.
Його неформальною лідеркою була 22-річна Нака́но Таке́ко. Озброєні переважно нагінатами та мечами, жінки вступили в бій проти військ, які вже мали вогнепальну зброю. Історичні записи свідчать, що Такеко особисто вразила кількох ворогів, перш ніж загинула від кулі. Після поразки загону вижилі відступили разом із чоловічими силами.
Водночас традиції самурайського суспільства передбачали, що жінки з цього класу проходили базове бойове навчання, зокрема володіння нагінатою — довгим списоподібним мечем. У деяких регіонах, як-от Айзу, це навчання було більш серйозним і системним.
Археологічні знахідки також дають підстави вважати, що жінки могли гинути в боях. У центральній Японії було знайдено поховання з останками понад сотні людей, серед яких приблизно третина — жінки молодого віку. Частина дослідників вважає, що це можуть бути загиблі у битвах XVI століття, хоча ця версія не є остаточно підтвердженою.
Окрім історичних фактів, існують і легенди про жінок-воїнів. Найвідоміша серед них — Томое Ґозен, яка, за переказами, воювала у XII столітті та мала виняткові бойові здібності. Інша відома постать — Огорі Цурухіме, яка, згідно з легендами, очолила оборону острова ще підлітком. Їхні історії збереглися у хроніках і мистецтві, але історики досі дискутують, наскільки вони відповідають реальним подіям.
Важливо розуміти, що жіночі образи-воїнів у Японії часто ставали частиною культурного міфу. У періоди Камакура та Едо їх почали активно романтизувати в літературі та гравюрах, де жінки з нагінатами стали символом сили та честі.
Втім, багато дослідників підкреслюють: хоча окремі жінки справді могли воювати, це не було поширеною практикою. У самурайській культурі існували й суворі табу, які обмежували участь жінок у військових діях.
Сьогодні історія жіночих самураїв залишається поєднанням фактів і легенд. Але вона вже не зводиться до простого уявлення про «чоловічий світ воїнів» — і показує, що минуле Японії було набагато різноманітнішим і складнішим, ніж здається на перший погляд.