Чи може вся планета одночасно висохнути? Вчені з’ясували, що океани стримують глобальні посухи
Ідея про те, що одного року значна частина планети може одночасно опинитися в умовах масштабної посухи, звучить тривожно — особливо на тлі змін клімату. Раніше з’являлися оцінки, що синхронна посуха може охопити ледь не шосту частину суходолу Землі.
Однак нове дослідження, опубліковане в журналі Communications Earth & Environment, показує значно стриманішу картину. Аналіз кліматичних даних за 1901–2020 роки засвідчив: одночасні (синхронізовані) посухи зазвичай охоплюють від 1,8% до 6,5% площі світового суходолу. Це в рази менше, ніж передбачали деякі попередні оцінки.
Посуха як глобальна мережа подій
Команда під керівництвом дослідників з Indian Institute of Technology Gandhinagar разом із колегами з Helmholtz Centre for Environmental Research – UFZ підійшла до проблеми нестандартно.
Вони розглядали початки посух як «події» у глобальній мережі. Якщо два віддалені регіони входили у фазу посухи майже одночасно, їх вважали синхронізованими. Далі дослідники створили карту тисяч таких зв’язків. Це дозволило виявити своєрідні «вузли посух» — регіони, де синхронні події трапляються найчастіше. До них належать:
- Австралія,
- Південна Америка,
- південна Африка,
- частини Північної Америки.
Паралельно вчені проаналізували врожайність пшениці, рису, кукурудзи та сої. Виявилося, що навіть помірна посуха різко підвищує ризик неврожаю: у багатьох аграрних регіонах імовірність втрат перевищує 25%, а для кукурудзи та сої в окремих зонах сягає 40–50%. Якби великі сільськогосподарські регіони одночасно зазнали сильної посухи, це могло б мати серйозні наслідки для глобальної продовольчої безпеки.
Океани як «гальмо» для поширення посух
Чому ж посухи рідко охоплюють одразу кілька континентів? Відповідь криється в океанах.
Ключову роль відіграють зміни температури поверхні океану, передусім у Тихому океані. Центральний механізм тут — явище El Niño–Southern Oscillation (ENSO), тобто цикл Ель-Ніньйо та Ла-Нінья.
- Під час Ель-Ніньйо теплі води в екваторіальній частині Тихого океану змінюють глобальні атмосферні потоки. Австралія в цей період часто стає «вузлом» посухи.
- Під час Ла-Нінья картина змінюється: деякі регіони отримують більше опадів, а зони ризику зміщуються.
Такі океанічні коливання створюють «клаптикову» карту реакцій по світу: поки в одних регіонах стає сухіше, в інших — навпаки. Саме ця нерівномірність і обмежує ймовірність формування єдиної глобальної посухи. Інакше кажучи, океани працюють як природний стабілізатор кліматичної системи.
Опади чи спека: що важливіше?
Дослідники також проаналізували, що сильніше впливає на тяжкість посух — зменшення опадів чи підвищення температури.
Результат виявився показовим:
- близько двох третин довгострокових змін у силі посух пов’язані зі змінами кількості опадів;
- приблизно одна третина — із підвищенням температури, яке посилює випаровування та «висмоктує» вологу з ґрунту.
Глобально опади залишаються головним чинником. Проте вплив температури помітно зростає, особливо в регіонах середніх широт — зокрема в Європі та Азії. Це означає, що в умовах подальшого потепління роль теплового фактору лише посилюватиметься.
Чому це відкриття важливе
Результати дослідження дають більш реалістичну оцінку ризиків. Вони свідчать, що одночасна глобальна посуха планетарного масштабу малоймовірна через природні механізми кліматичної взаємодії.
Водночас це не означає, що проблема несерйозна. Навіть якщо посухи не охоплюють одразу весь світ, синхронізація у ключових аграрних регіонах може мати відчутні наслідки для світових ринків продовольства.
Головний висновок звучить так: океани поки що стримують глобальну синхронізацію посух, але зі зростанням температури баланс між опадами й випаровуванням може змінюватися. А це означає, що уважне спостереження за океанами стає не менш важливим, ніж прогнозування погоди над сушею.