У північно-східній частині Тихого океану горбаті кити повертаються після десятиліть занепаду. Але разом із відновленням чисельності відбувається ще один, менш помітний процес — відновлення знань. Уздовж узбережжя канадської частини Тихого океану ці морські гіганти дедалі частіше переймають складну колективну техніку полювання, яка допомагає їм ефективніше здобувати їжу в умовах океану, що швидко змінюється.
Йдеться про так зване «бульбашкове полювання» — унікальний спосіб лову риби, який поширюється серед китів через соціальні зв’язки. Популяції, що відновилися після промислового китобійного промислу, все частіше контактують із «новачками», які мігрують з інших регіонів. Саме під час таких зустрічей знання передаються від одних груп до інших.
Командна робота під водою
Бульбашкове полювання вважають однією з найскладніших форм кооперації серед морських ссавців. Під час такого полювання кити занурюються під косяк риби й випускають кільця бульбашок, піднімаючись спіраллю догори. Ця «завіса» змушує рибу збиватися в щільну кулю, після чого кити синхронно виринають з відкритими пащами.
У групових атаках кожен учасник має свою роль: одні формують бульбашкову стіну, інші зганяють рибу або подають звукові сигнали. Тут важлива не лише сила, а й точний таймінг та узгодженість дій. Саме тому цю техніку неможливо опанувати випадково — кити мають тривалий час перебувати поруч і практикуватися разом.
Як науковці відстежували «китячі мережі»
Дослідники з Університету Сент-Ендрюса вивчали горбатих китів у фіордній системі Кітімат на півночі Британської Колумбії протягом понад 20 років, співпрацюючи з корінним народом Ґітґа’ат. За характерними візерунками на хвостах вони ідентифікували окремих особин і відстежували, хто з ким подорожує та полює.
За цей час було зафіксовано 526 китів, і у понад половини з них — 254 особин — неодноразово спостерігали бульбашкове полювання. Аналіз цих даних дозволив створити соціальну «карту» зв’язків між китами та з’ясувати, хто саме переймав цю поведінку з часом.
Результати показали: нові «учні» майже завжди тісно контактували з китами, які вже володіли цією технікою. Це свідчить про соціальне навчання, а не про випадкове «відкриття» методу.
Культура мандрує разом із китами
Раніше бульбашкове полювання було характерне для популяцій біля Аляски, але згодом його почали частіше спостерігати й біля узбережжя Британської Колумбії. Вчені припускають, що мігруючі кити принесли ці знання з собою, а спільні полювання дали місцевим тваринам шанс навчитися нової стратегії.
Таким чином, кити переносять не лише гени, а й «культуру» — набір поведінкових навичок, які можуть швидко змінювати спосіб виживання популяції.
Чому це важливо для збереження виду
За словами дослідників, такі спільні навички роблять популяцію стійкішою до змін довкілля. Під час морської теплової хвилі 2014–2016 років, коли температура води різко зросла і звичні джерела їжі зникали або змінювалися, кити з кооперативними стратегіями мали більше шансів адаптуватися.
Водночас втрата досвідчених особин може призвести до зникнення цих знань так само, як і до скорочення чисельності. Саме тому вчені наголошують: охорона китів має включати захист ключових місць годування, де такі навички передаються новим поколінням.
Дослідження, опубліковане в журналі Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences, показує: для справжнього відновлення популяції важливо не лише скільки китів повернулося в океан, а й які знання вони зберегли та передали далі.