Далеко у Північній Атлантиці, приблизно за 590 миль на схід від Флориди, лежить ділянка незвично тихої води. Потужні течії мчать її краями, але всередині кільця поверхня заспокоюється, утворюючи довгі, плавні хвилі. У цього регіону немає узбережжя чи островів, але він має власну назву: Саргасове море — частина океану, що поводиться інакше, ніж навколишні води.
На поверхні золотисто-бурі водорості саргасум збираються у пухкі плавучі килими. Маленькі газові бульбашки тримають водорості на плаву, тож вони ковзають по хвилях замість того, щоб тонути. Крізь їхню гущу рухаються креветки, яскраві молоді рибки, світлі краби та багато інших істот, використовуючи її як їжу, укриття або і те, й інше. Саргасове море — єдине море, назване на честь рослини, а не узбережжя.
Морські історії Саргасового моря
Задовго до появи супутників чи океанських датчиків моряки помічали ці незвичні води. Христофор Колумб у 1492 році описував страх опинитися без вітру, писавши, що кораблі можуть «більше ніколи не відчути подиху вітру». Екіпажі не знали, що під спокійною поверхнею прихована потужна система течій. Вони пливли через Північноатлантичний субтропічний круговорот — величезну петлю води, яка збирає течії з багатьох широт.
Ці течії зганяють усе, що плаває, у центр й утримують там. Саме це пояснює, чому саргасум накопичується тут і чому це море має такий унікальний характер.
Рослини та тварини Саргасового моря
З висоти Саргасове море виглядає як рослинний розсадник завширшки 800 миль. Вчені називають плавучі килими «островами середовища», адже водорості забезпечують тінь, укриття та їжу в одному пакеті на поверхні океану. Багато тварин, які в іншому разі були б беззахисними у відкритій воді, ховаються тут від хижаків.
Акули-порбігли патрулюють затінені краї килимів, а буревісники Бермудські низько летять над водою, хапаючи креветок і дрібну рибу. Дослідження нарахували понад 100 видів безхребетних, що живуть на саргасумі та проводять на цих плавучих клаптях усе життя, допоки ті не розпадуться.
Європейські та американські вугрі починають життя під килимами саргасуму як прозорі личинки. Вони пливуть океанськими течіями на захід або схід залежно від виду. Згодом вони ростуть, змінюють форму та входять у річки, які простягаються аж до Індіани, де можуть жити у прісній воді десятиліттями.
Досягнувши зрілості, ці вугрі знову йдуть у море та долають 3000 миль до Саргасового моря, щоб один раз нереститися й загинути. Вони повертаються у той самий широкий регіон, де народилися, хоча жодних видимих орієнтирів немає. Це явище досі дивує зоологів.
Тихе місце та клімат
Саргасове море також відіграє роль у кліматичній системі Землі. Влітку поверхня прогрівається до 82–86 °F, а взимку охолоджується до 64–68 °F. Тепла, солона вода рухається на північ, тоді як холодніша повертається на південь. Такий обмін стабілізує погодні умови по обидва боки Атлантики, впливаючи на перенесення тепла й вологи в атмосфері.
Відкрита вода поглинає вуглекислий газ із повітря, а дрібний планктон використовує цей вуглець для побудови панцирів. Коли планктон гине, багато панцирів тоне, переносячи вуглець на морське дно та ізолюючи його на дуже довгий час. Дослідники біля Бермудських островів ведуть спостереження з 1950-х років і бачать, що з 1980-х середня температура зросла приблизно на 1 °C.
Теплі поверхневі шари заважають вертикальному змішуванню, тому кисню важче проникати на глибину, а поживним речовинам — підніматися до планктону. Ці вимірювання, разом із даними дрейфуючих буйків Argo та супутникових знімків кольору океану, роблять Саргасове море ключовою зоною для вивчення закислення океану в Атлантиці.
Пастка для сміття Північної Атлантики
Саргасове море лежить у центрі кількох великих поверхневих течій, тому сьогодні ця тиха область збирає плавуче сміття з усієї Північної Атлантики. Петельні потоки затягують пластикові пакети, кришки пляшок, покинуті рибальські сіті й утримують їх у кругообігу.
Одне дослідження оцінило приблизно 200 000 шматків сміття на квадратний кілометр — або близько 518 000 на квадратну милю — розкиданих на сотні миль. Підводні мікрофони вловлюють гуркіт вантажних суден, що проходять крізь килими саргасуму. Цей шум може заглушувати низькочастотні сигнали кашалотів, а сіті, заплутані у водоростях, здатні ловити молодих черепах.
Політика щодо Саргасового моря
Комісія Саргасового моря, створена у 2014 році, називає цей регіон «осередком біорізноманіття» та закликає держави оминати суднами найгустіші килими саргасуму та розглянути створення морських заповідників. Уряди також ведуть переговори щодо угоди про скорочення пластикового забруднення моря та захист ключових міграційних маршрутів, що проходять через Саргасове море або поряд із ним.
Зміни в цьому «морі без берегів» можуть мати наслідки далеко за його межами. Якби Саргасове море втратило свої особливі умови, річки від Ньюфаундленду до Мексиканської затоки продовжували б посилати вугрів до океану, але ті шукали б місце народження, яке зникло через потепління.
Горбаті кити могли б навесні приплисти до місць, позбавлених звичного корму. Шляхи штормів над Європою могли б зміститися, а Атлантика — зберігати ще більше надлишкового тепла планети. Для чогось, що на карті виглядає просто порожньою синьою плямою, Саргасове море відіграє величезну роль у кліматі Землі та житті океану. Спокійні води передають чітке послання: ми повинні захищати цей тихий регіон або бути готовими до сильніших і менш передбачуваних змін.
Повне дослідження опубліковано у журналі Frontiers in Marine Science.