Коли ядерне паливо зірки з масою, як у Сонця, закінчується і вона скидає свої зовнішні оболонки, утворюється надзвичайно щільне ядро — білий карлик. Як правило, маса цих зіркових залишків, оточених тонкою водневою або гелієвою оболонкою, не перевищує сонячну. Але нещодавно астрономи виявили серед них «пульсуючого» рекордсмена.
На відміну від «класичних» білих карликів, їх масивні побратими з’явилися в результаті еволюції або дуже масивних зірок, або злиття двох білих карликів. Ці об’єкти важчі за Сонце приблизно на 5-30 відсотків, але сонячну масу в рази не перевищують. Деякі з них відносяться до класу пульсуючих змінних зірок, світність яких змінюється (від одного до 30 відсотків) через нерадіальні пульсації, викликані хвилями гравітації — гідродинамічними гравітаційними хвилями (не слід плутати з тими, що виникають при злитті чорних дірок).
Оскільки вивчення пульсуючих білих карликів важливе для розуміння останніх етапів еволюції масивних світил і виникнення наднових типу Ia, нещодавно відкритий об’єкт WD J0135+5722 виявився справжнісінькою знахідкою: автори дослідження, опублікованого на сервері препринтів Корнеллського університету, зафіксували у світила рекордну кількість.
Виявити зірку вдалося за допомогою Великого Канарського телескопа (The Gran Telescopio CANARIAS, GTC) та астрономічної обсерваторії Апачі-Пойнт у США. Щоб уточнити властивості світила, міжнародна група астрономів під керівництвом Франсіско де Херонімо (Francisco C. De Gerónimo) з Національного університету Ла-Плати в Аргентині провела високошвидкісні фотометричні спостереження в діапазонах, чутливих до пульсацій.
Результати показали, що WD J0135+5722, розташований приблизно в 165 світлових роках від Землі, налічує одразу 19 різних періодів пульсації в інтервалі від 137 до 1345 секунд, а маса об’єкта становить приблизно 1,12 маси Сонця. До цього рекордсменом вважався білий карлик BPM 37093 із вісьмома періодами пульсації. Астрономи припустили, що у центрі світила формується «кристалічна» структура. Однак отримати точну інформацію про хімічний склад ядра можна за допомогою детального астросейсмічного аналізу. Вченим також належить підтвердити швидкість обертання зірки.
«Відкриття має більше значення для майбутніх досліджень, оскільки дає ключ до розуміння завершальних етапів зіркової еволюції та можливих сценаріїв, що ведуть до спалахів наднових», — уклали астрономи.
Таким чином, WD J0135+5722 став не лише новим рекордсменом за кількістю виявлених періодів пульсацій, а й унікальною природною лабораторією для вивчення внутрішньої структури масивних білих карликів та їхньої еволюції.