Вчені помітили, що деякі з троянських астероїдів Нептуна темно-червоні, що, можливо, показує, якими могли бути астероїди на початку існування Сонячної системи. Нептун відомий як яскраво-блакитний, але астероїди, що обертаються поблизу нього, явно ні.
Міжнародна група астрономів нещодавно подивилася на троянські астероїди Нептуна та виявила, що всі вони мають певний відтінок червоного — набагато червоніший, ніж більшість астероїдів у Сонячній системі. Вони опублікували свої результати 14 лютого в журналі Monthly Notices of the Royal Astronomical Society: Letters.
Нептунові троянці — це хмара астероїдів, орбіта яких навколо Сонця паралельна орбіті Нептуна. Вони висять у гравітаційно стабільних точках між Нептуном і Сонцем або між Нептуном і карликовою планетою Плутон. Вперше виявлені у 2001 році, на сьогодні описано менше ніж 50 таких скелястих тіл.
Причина цього полягає не в тому, що Нептунові троянці рідкісні; це, ймовірно, тому, що важко помітити космічні камені, які такі маленькі й далекі. Ці астероїди, як правило, мають діаметр від 31 до 62 миль (50-100 кілометрів) і обертаються на відстані 2,8 мільярда миль (4,5 мільярда км) від Сонця. До цього дослідження астрономи вивчили лише дюжину цих астероїдів, і для цього довелося використовувати деякі з найбільших і найпотужніших телескопів Землі.
«У нашій новій роботі ми більш ніж удвічі збільшили вибірку Нептунових троянців, вивчених за допомогою великих телескопів», — Брайс Болін, астроном з Центру космічних польотів імені Годдарда NASA та провідний автор дослідження, йдеться в заяві.
Команда Боліна синтезувала дані, зібрані чотирма телескопами — телескопом Паломарської обсерваторії в Каліфорнії, телескопами Gemini North і South на Гаваях і в Чилі та телескопом Keck на Гаваях — протягом двох років. Дослідники відстежили 18 Нептунових троянців і проаналізували їхній колір. Вони виявили, що більшість з них значно червоніші за більшість астероїдів, у тому числі чотири надзвичайно червоні.
Цей малиновий колір вказує на те, що Нептунські троянці багаті летючими сполуками, такими як аміак і метанол. Лід, виготовлений із цих хімікатів, дуже чутливий до тепла і швидко перетворюється на газ, якщо піддаватися достатній кількості сонячного випромінювання. Через це астрономи очікують, що астероїди, розташовані ближче до Сонця, матимуть набагато менший червоний відтінок; їхній аміак і метанол уже википали.
Звичайно, дослідники спостерігали своєрідну прогресію червоних астероїдів, починаючи з шиферно-сірих скель у внутрішній частині Сонячної системи й закінчуючи темно-червоними за орбітою Плутона. Цілком імовірно, що деякі з найчервоніших астероїдів Нептуна утворилися ще далі від сонця в ранні дні Сонячної системи, перш ніж мігрувати всередину та потрапити на орбіту Нептуна, додають дослідники. Їхнє вивчення може відкрити вікно в те, як утворювалися астероїди в ранній Сонячній системі та як змінювався їхній склад за останні 4,6 мільярда років.