Комплексне порівняльне дослідження показує, що деякі птахи розвинули механізми, які дозволяють їм протистояти шкідливим наслідкам високого рівня цукру в крові, відкриваючи нові перспективи для розуміння метаболізму та старіння. Масштабне дослідження 88 видів птахів виявило, що деякі з них, маючи високий рівень цукру в крові, демонструють стійкість до глікації білків. Це свідчить про можливу еволюцію механізмів, які зменшують шкідливий вплив, пов’язаний із метаболізмом глюкози.

Це перший комплексний порівняльний аналіз взаємозв’язку між рівнем цукру в крові, швидкістю глікації, раціоном та життєвими стратегіями у птахів. Дослідження, опубліковане у вигляді переглянутого препринту в eLife, підтверджує позитивну кореляцію між рівнем цукру в крові та глікацією. Попри певні обмеження у зборі даних, редактори зазначають, що ці обмеження, ймовірно, роблять статистично значущі результати більш консервативними, а не завищеними.

Розуміння того, як різні види регулюють рівень цукру в крові, є ключовим для дослідження зв’язків між метаболізмом, старінням і захворюваннями. Високий рівень цукру зазвичай пов’язаний із прискореним старінням і проблемами зі здоров’ям, головним чином через глікацію білків — процес, під час якого цукри взаємодіють із білками, спричиняючи клітинні ушкодження.

Гіпотеза синдрому темпу життя

Згідно з цією гіпотезою, метаболізм, тривалість життя, репродуктивні стратегії та поведінка організмів розвиваються передбачуваними способами. Очікується, що види з високим метаболізмом, коротким життєвим циклом і високою репродуктивною активністю матимуть вищий рівень глюкози та глікації. Натомість у довгоживучих видів із повільним розвитком рівень глюкози має бути нижчим, а стійкість до глікації — вищою. Однак досі не було відомо, як глікація співвідноситься з іншими ознаками у різних видів, і чи вписується вона у цю гіпотезу.

Птахи як унікальний об’єкт дослідження

«Птахи є особливо цікавими в цьому контексті, оскільки їхній рівень цукру в крові майже вдвічі вищий, ніж у ссавців такого ж розміру», — пояснює провідний автор дослідження Адріан Морено-Борралло (PhD) з Інституту міждисциплінарних досліджень імені Юбера Кюр’є (IPHC), Університету Страсбурга, CNRS, Франція.

«Це вважається адаптацією, яка забезпечує птахів енергією, необхідною для інтенсивних аеробних навантажень під час польоту. Проте це також створює парадокс: попри високий рівень цукру, птахи живуть у 2-3 рази довше, ніж ссавці аналогічного розміру».

Щоб розібратися в цьому парадоксі, дослідники проаналізували 484 особини з 88 видів птахів. Вони порівняли рівень глюкози та глікації з життєвими характеристиками – тривалістю життя, масою тіла, швидкістю розвитку, репродуктивними інвестиціями (оцінюваними за масою кладки яєць) та раціоном.

Результати показали значну варіабельність рівня глюкози між видами. Найвищі показники мали дрібні птахи, такі як стрижі та горобцеподібні, тоді як у великих видів (фламінго, гусей) рівень цукру був нижчим. Аналогічна тенденція спостерігалася для глікації: у дрібних птахів вона була вищою, а у великих – нижчою.

Однак зв’язок між рівнем цукру та тривалістю життя був складнішим. Хоча у довгоживучих птахів рівень глюкози загалом був вищим, цей ріст мав межу, після якої стабілізувався. Це свідчить про те, що деякі види розвинули механізми захисту від глікаційного пошкодження, а не просто уникають високого рівня глюкози.

Ще одним несподіваним відкриттям стало те, що сухопутні хижі птахи мали значно вищий рівень глікації, ніж всеїдні, попри однаковий рівень глюкози. Це вказує на те, що на глікацію впливають не лише рівень цукру, а й інші фактори, такі як обмін білків, антиоксидантний захист або особливості раціону (наприклад, вміст клітковини та поліненасичених жирних кислот).

Виклик гіпотезі темпу життя

Результати дослідження ставлять під сумнів деякі прогнози гіпотези темпу життя. Хоча розмір тіла був чітко пов’язаний із рівнем цукру, репродуктивні інвестиції не мали значного зв’язку з глікацією, а рівень глюкози збільшувався з віком, замість того щоб зменшуватися.

«Наші результати лише частково узгоджуються з гіпотезою темпу життя: вона підходить для маси тіла, але не для інших перевірених змінних», — зазначає один із старших авторів, Фабріс Бертиль (Institut Pluridisciplinaire Hubert Curien, Університет Страсбурга, CNRS, National Proteomics Infrastructure, ProFi). «Зв’язок між рівнем глюкози та тривалістю життя, ймовірно, залежить від видоспецифічних механізмів, які впливають на старіння. Подальші дослідження мають зосередитися на цій темі, а також включати групи птахів, які в нашій роботі були недостатньо представлені».

Новий погляд на метаболізм, старіння та здоров’я

«Ці результати розширюють наше уявлення про рівень глюкози та глікацію у птахів, кидаючи виклик загальноприйнятим поглядам на метаболізм, старіння та захворювання», — підсумовує інший старший автор, Франсуа Крісцуоло (Institut Pluridisciplinaire Hubert Curien, Університет Страсбурга, CNRS).

«Ми бачимо величезну варіабельність рівня глюкози та глікації між видами, причому види з найвищим рівнем глюкози демонструють підвищену стійкість до глікації. Це натякає на існування еволюційного механізму захисту. Розуміння того, як виникла ця стійкість, може мати ключове значення для досліджень у сфері людського здоров’я, зокрема у вивченні діабету, довголіття та метаболічних розладів».