Вчені створили новий тип кіберсітківки з дуже широким полем зору. Вона може розпізнавати десятки тисяч пікселів, пишуть вчені в науковому журналі Communications Materials.
“За допомогою нашої розробки сліпі зможуть знайти повноцінний штучне зір. Зараз вона включає в себе 10,4 тис. пікселів, кожен з яких підключається до сітківки індивідуально. Ми підібрали таке число електродів і відстань між ними, при якому зображення не розсипається на частини, і при цьому пацієнт може відрізнити одну точку від іншої”, – розповів один з розробників, доцент Федеральної політехнічної школи Лозанни Дьего Гецці.
В очах людини та інших ссавців знаходиться декілька типів нервових клітин. Частина з них відповідає за перетворення частинок світла в зрозумілі для мозку електричні імпульси, інші беруть участь у передачі цих сигналів до центрів зору мозку, а також відповідають за підтримання життєдіяльності рецепторів сітківки. Порушення в роботі і тих, і інших нерідко призводять до проблем із зором.
Вчені намагаються виправити подібні дефекти за допомогою стовбурових клітин, генної терапії і різних нейроінтерфейсів, за допомогою яких штучну сітківку можна підключати до мозку людей, які втратили зір. Одна з подібних технологій, Argus II, вже використовується в десятках країн світу.
У всіх існуючих кіберсітківок є два великих недоліки – вони складаються з дуже великої кількості пікселів і відрізняються вузьким полем зору. Через це, наприклад, при використанні подібних імплантів не можна безпечно перейти дорогу і орієнтуватися на місцевості.
Швейцарські нейрофізіологи і біотехнологи спробували вирішити цю проблему. Вони розробили набір з надтонких титанових електродів, які можна імплантувати в сітківку. Вони можуть передавати в сітківку сигнали від спеціальних окулярів, в які вбудований мікрокомп’ютер і цифрова камера.
Ці електроди нанесені на спеціальну тонку підкладку з гнучкого полімеру, форму і розміри якої можна легко поміняти, якщо розтягнути її довільним чином. За словами вчених, поле зору їх кіберсітківки становить приблизно в 43 градуси, тобто вдвічі більше, ніж у Argus II і інших подібних пристроїв.
Свою розробку вчені перевірили на мишах, а також за допомогою штучних аналогів сітківки і діагностичних приладів. Виявилося, що кіберсітківка може ефективно сприймати спалахм світла від окулярів і передавати сигнали в сітківку з піксельною точністю. Гецці і його колеги вважають, що тепер можна приступати до клінічних випробувань їх розробки на людях.