Огляд американської керованої ракети RIM-7 Sea Sparrow

RIM-7 Sea Sparrow «Морський горобець» — американська керована ракета класу «корабель-повітря» з напівактивною радіолокаційною головкою самонаведення. Була розроблена на початку 1960-х років на базі ракети класу «повітря-повітря» AIM-7 Sparrow, прийнята на озброєння в 1976 році. Є корабельною зенітною ракетою малої дальності, використовується для забезпечення протиракетного захисту кораблів.

У 1960-х років ВМФ США зайнявся питаннями забезпечення ближньої протиповітряної оборони для кораблів малої водотоннажності. Існуючі зенітно-ракетні комплекси на кшталт RIM-24 Tartar з балочними пусковими установками були занадто масивні для встановлення на кораблі розмірами менше есмінців і, крім того, не мали достатньої маневреності ракети, щоб вражати ракети, що підлетіли впритул до корабля.

ВМФ адаптував до корабельного застосування AIM-7 Sparrow. Ця ракета з напівактивним радіолокаційним наведенням мала дальність дії до 32 км, і могла атакувати літальні апарати, що наближаються, на зустрічному курсі.

Basic point defence missile system (BPDMS), адаптацію ракети було проведено дуже швидко. Пускова установка, створена на базі контейнерної пускової RUR-5 ASROC, містила 8 ракет. Наведення їх здійснювалося за допомогою керованих вручну радарів Mark 115. Принцип наведення був простий: оператор отримуючи голосові інструкції від поста РЛС загального виявлення наводив радарну установку Mark-115 на ціль, що візуально відстежується, і «підсвічував» її для напівактивних ГСН ракет. Пускова установка автоматично повторювала рухи радара і поверталася за ним у бік противника.

Рання версія Sea Sparrow була далеко не ідеальною зброєю. Двигун ракети, розрахованої на запуск з літака, мав велику тривалість горіння, але малу тягу на старті, через що ракета розганялася дуже повільно. Дальність її дії була обмежена лише 10 кілометрами.

Габарити пускової установки ракети в результаті виявилися більшими за розрахункові, що не дозволяло встановлювати систему на кораблі водотоннажністю менше фрегата. І саме собою наведення ракети за допомогою керованого вручну радара було недосконалим і ненадійним рішенням. Необхідність для оператора радара бачити ціль візуально обмежувала застосування комплексу, роблячи його марним за умов поганої видимості. Лише наступні модифікації дозволили поліпшити показники комплексу.

Модифікації:

RIM-7E – перша модель комплексу, прийнята на озброєння у 1967 році. Озброювалася ракетою AIM-7E та мала ручне наведення радара підсвічування з візуальним відстеженням цілі.
RIM-7F – модифікована версія з ракетою AIM-7H.
RIM-7H — модифікація комплексу, здійснена з ініціативи європейських союзників США по НАТО, які бажали оснастити свої легкі кораблі компактним ЗРК. Перша модель, що позначалася офіційно як Sea Sparrow. Використовувала ракету RIM-7H із розкладним крилом. Це дозволяло зберігати ракету в компактніших пускових установках Mk-29 і встановлювати комплекс на більш легкі кораблі. Була вдосконалена і система наведення, РЛС підсвічування цілей MK-95 отримала автоматичне управління і не потребувала оператора. Прийнятий на озброєння у 1973 році.
RIM-7M – модифікація комплексу з новою моноімпульсною ГСН та електронікою, адаптованою до застосування на кораблях з автоматизованою системою управління вогнем Mark 91. Використовувала ракету AIM-7M. Перша версія комплексу адаптована також до застосування на вертикальних пускових Mk-41 і Mk-48.
RIM-7P – покращена версія комплексу під ракету AIM-7P. Мала збільшений радіус дії і автопілот, що здійснює зв’язок з бортовим комп’ютером по каналу передачі даних.