Команда океанологів розповіла про перші результати вивчення зуба мегалодону in situ — тобто на місці, в природному середовищі. Він як мінімум 3,5 мільйона років пролежав незайманим на глибині понад три кілометри.
Учасники експедиції виявили на глибині 3090 метрів у Тихому океані, приблизно за 350 кілометрів на південний схід від атола Джонстон між Гаваями та Маршалловими островами, зуб мегалодону. З урахуванням добре збереженої зазубреності різальних кромок вчені припустили, що зразок, незважаючи на значний вік — мінімум 3,5 мільйона років, — нікуди не переміщався і лежав на дні, доки 23 червня 2022 року його не знайшли люди. Про це повідомили океанологи з Род-Айлендського університету (США) та Південноафриканського інституту водного біорізноманіття (ПАР). Їхня стаття опублікована в журналі Historical Biology .
Вид акул Otodus megalodon — один із найбільших відомих морських хижаків, довжина якого могла досягати 20 метрів. Причини його вимирання, що трапився під час переходу від раннього до пізнього пліоцену (приблизно 3,6 мільйона років тому), залишаються під сумнівом. Вчені припускають, що свою роль зіграли зміни океанографічних умов та конкуренція за їжу з великою білою акулою.
Зуб лежав на ізольованій підводній горі, розташованій у геологічно складному місці — між хребтами середньої частини Тихого океану і хребтом островів Лайн на заході, — 118 мільйонів років тому, що утворився (рання крейда).
«Місце взяття зразка являло собою відносно рівну ділянку на гребені хребта, покриту мінералами різного розміру. Між ними були ділянки дрібнозернистих відкладень. У районі з дрібнішими конкреціями дистанційно керований підводний апарат (ROV) відібрав зразки донних відкладень за допомогою лопати. Зразок NA141-006-01 складався з дрібніших конкрецій, піщаного осаду та зуба. Подальший перегляд відео, знятого ROV у високій роздільній здатності, показав, що ріжуча кромка зуба виступала з осаду, а сам зуб стирчав вертикально в піску», – розповіли дослідники.
У висоту знахідка сягала 68 міліметрів, завширшки — 63,3 міліметра. До наших днів дійшла лише коронка трикутної форми, кінчик був зламаний, а ріжучі краї з обох боків зберегли чітку зазубреність. Скам’янів лише емалоїдний зовнішній шар, усі пошкоджені ділянки та основа зуба були покриті темною марганцевою кіркою.
Викопні зуби Otodus megalodon знаходять повсюдно (це пояснюють міграцією мегалодонів), але найчастіше у відкладах, доступних із суші. Спостереження in situ, тобто «на місці», «в природному середовищі», дослідники досі не проводили. Це стало можливо навіть завдяки дистанційно керованому підводному апарату, який сфотографував зразок, перш ніж забрати його.
Два роки тому вчені з Брістольського університету у Великій Британії, застосувавши інженерні методи цифрового моделювання, з’ясували, що зуби мегалодону були побічним продуктом зростання, а не адаптацією до звичок харчування. Вони справлялися зі своїми завданнями не краще ніж зуби дрібніших предків цих акул.
