Майже два мільйони років у лісах півдня сучасного Китаю мешкав справжній гігант — Gigantopithecus blacki, найбільша мавпа за всю історію Землі. За оцінками вчених, цей доісторичний примат міг сягати до трьох метрів заввишки та важити близько 250 кілограмів. Але попри свою силу й розміри, він зник — і досі залишав по собі більше запитань, ніж відповідей. Нове міжнародне дослідження наблизило науковців до розгадки цієї давньої таємниці.
Гігант, про якого відомо небагато
Про Gigantopithecus blacki вчені знають небагато: від нього не збереглося повних скелетів, лише зуби та фрагменти щелеп, знайдені в печерах південного Китаю. Проте навіть цього вистачило, щоб зрозуміти — це був абсолютний рекордсмен серед приматів.
Цей вид існував у плейстоцені, приблизно від 2 мільйонів до 300 тисяч років тому. Цікаво, що він зник задовго до появи людей у регіоні, тоді як інші великі мавпи Азії, зокрема орангутани, змогли пережити кліматичні зміни й дожити до наших днів.
Масштабне дослідження у пошуках відповіді
Міжнародна команда науковців проаналізувала матеріали з 22 печер у провінції Гуансі. Робота тривала роками й об’єднала фахівців з Китаю та Австралії. Вчені застосували одразу кілька методів датування, досліджували пилок, осадові породи, а також мікроскопічні сліди зношування зубів гігантської мавпи.
Це дозволило точно встановити період зникнення виду: від 295 до 215 тисяч років тому, що значно раніше, ніж вважалося раніше.
Чому вимер найсильніший
Результати дослідження показали, що Gigantopithecus blacki був надзвичайно вузькоспеціалізованим. Його потужні щелепи та масивні корінні зуби свідчать про рослинний раціон — переважно бамбук, плоди та іншу жорстку лісову рослинність.
Проблема полягала в тому, що клімат почав змінюватися. Ліси поступово відступали, бамбуку ставало менше, а відкриті ландшафти поширювалися. На відміну від більш гнучких видів, Gigantopithecus не зміг змінити ні свої харчові звички, ні спосіб життя.
Через нестачу поживної їжі ці гіганти втрачали енергію, ставали менш рухливими, скорочували території пошуку їжі та перебували у стані хронічного стресу. Популяція поступово зменшувалася — аж доки вид остаточно не зник.
Урок для сучасності
Науковці називають Gigantopithecus blacki “ідеальним спеціалістом”, який програв еволюційну гонку більш пристосовуваним видам. Його історія — важливе нагадування про те, що навіть найбільші й найсильніші тварини можуть бути вразливими перед швидкими змінами довкілля.
В умовах, коли на планеті все частіше говорять про шосте масове вимирання, вивчення таких прикладів із далекого минулого допомагає краще зрозуміти, які види мають шанс вижити, а які — опиняються під загрозою.
Повні результати дослідження опубліковані в науковому журналі Nature.
