Туринська плащаниця вже багато десятиліть залишається одним із найзагадковіших історичних артефактів у світі. Одні вважають її реліквією, пов’язаною з Ісусом Христом, інші — середньовічною підробкою. Нове дослідження не ставить крапку в цій суперечці, але відкриває зовсім інший бік історії плащаниці — її прихований біологічний архів.
Міжнародна команда вчених опублікувала результати аналізу в журналі Scientific Reports. Дослідники використали сучасне геномне секвенування для вивчення офіційних зразків тканини, відібраних ще у 1978 році. Це перше дослідження такого рівня, проведене без використання традиційного ПЛР-посилення, що дозволило отримати набагато чистішу картину ДНК, збереженої у волокнах льону.
Результати виявилися несподівано складними. На плащаниці знайшли сліди кількох людських мітохондріальних ліній, а також величезну різноманітність мікроорганізмів — бактерій, грибів і навіть солелюбних архей. Крім того, вчені виявили ДНК рослин, свійських тварин і середземноморського червоного коралу.
Серед рослинних слідів були пшениця, морква, кукурудза, банан і арахіс. Тваринна ДНК належала великій рогатій худобі, свиням, курям, собакам і котам. Така строката суміш свідчить, що тканина протягом століть контактувала з великою кількістю людей, предметів і різних середовищ.
Професорка судової науки Університету Ланкаширу Ноемі Прокопіо пояснює, що плащаниця фактично стала «архівом генетичної інформації», який накопичувався внаслідок багатовікового використання, зберігання та подорожей. За її словами, нові методи дозволяють отримувати інформацію з історичних артефактів, яка ще кілька років тому була недоступною.
Водночас дослідники наголошують: ці дані не доводять ані вік плащаниці, ані її справжність. Через те, що тканину багаторазово торкалися люди та вона перебувала в різних умовах, відокремити будь-яку «первісну» ДНК практично неможливо. Але аналіз допомагає зрозуміти, як артефакт зберігався, де міг перебувати і яким був його культурний шлях.
Цікаво, що серед знайдених мікроорганізмів були не лише звичні мешканці людської шкіри, а й види, характерні для солоних середовищ. Це може вказувати на контакти з певними географічними регіонами або специфічними умовами зберігання.
Отже, Туринська плащаниця виявилася не просто шматком стародавнього льону. Вона зберегла сліди людей, тварин, рослин і мікробів, які торкалися її протягом багатьох поколінь. І хоча головна загадка плащаниці все ще залишається нерозгаданою, наука показала, що навіть через століття тканина продовжує розповідати свою історію — тепер уже мовою ДНК.
