Уявляючи собі гігантських динозаврів на кшталт диплодока, більшість людей малює в голові масивну істоту з одноманітною сірою або бурою шкірою. Але така картинка — радше наслідок нестачі даних, ніж науковий факт. Колір шкіри майже ніколи не зберігається у викопному стані: пігменти зникають задовго до того, як кістки перетворюються на камінь.
Та нещодавнє дослідження змусило вчених переглянути ці уявлення. Скам’яніла шкіра молодих диплодоків, знайдена у США, зберегла мікроскопічні структури, пов’язані з забарвленням. Уперше в історії це дало реальні підказки про те, як могли виглядати за життя величезні завроподи.
Як узагалі дізнаються про колір динозаврів
Колір шкіри, пір’я чи шерсті у тварин формується пігментами та особливою мікроструктурою тканин. Один із головних пігментів — меланін, який зберігається у крихітних «контейнерах» — меланосомах.
Їхня форма має значення. У сучасних птахів видовжені меланосоми зазвичай пов’язані з чорним забарвленням, а округлі — з коричневим. Плоскі, дископодібні меланосоми можуть відбивати світло і створювати яскраві або блискучі ефекти. Саме за такими ознаками вчені раніше реконструювали забарвлення пернатих динозаврів.
А от із великими рослиноїдними динозаврами, які не мали пір’я, все було значно складніше — до цього моменту.
Унікальна знахідка в Монтані
Ключем до відкриття стала локація Mother’s Day Quarry у штаті Монтана. Це місце датується пізньою юрою — приблизно 150 мільйонів років тому — і відоме винятковим збереженням решток молодих завроподів.
Особливі умови зіграли вирішальну роль. Імовірно, тіла тварин певний час перебували в сухому середовищі, де шкіра встигла підсохнути, а потім були швидко поховані мулом і уламками. Завдяки цьому луска не лише зберегла форму, а й утримала мікроскопічні деталі поверхні.
Важливо й те, що шкіра належала саме молодим диплодокам. Молодняк був значно вразливішим до хижаків, тож забарвлення могло відігравати важливу роль у маскуванні.
Що побачили під мікроскопом
Дослідники використали сканувальний електронний мікроскоп, який дозволяє бачити структури менші за піщинку. Усередині кожної луски вони виявили два чіткі шари.
Верхній шар складався з глинистих мінералів — це результат заміщення органічних тканин під час скам’яніння. Під ним знаходився темніший, багатий на вуглець шар. Саме вуглець часто є слідом колишньої органіки, зокрема меланіну.
У цих шарах збереглися відбитки, за формою та розміром дуже схожі на меланосоми сучасних тварин. Важливо, що в навколишніх породах таких структур не було, тож їхнє походження майже напевно пов’язане саме зі шкірою динозавра.
Два типи меланосом — і несподіваний висновок
Найбільше вчених здивувала різноманітність форм. Частина меланосом була видовженою або овальною — така форма зазвичай відповідає темним кольорам. Але поруч із ними знайшлися і плоскі, дископодібні структури, схожі на ті, що в птахів відповідають за світловідбивні ефекти.
Хоч ці «диски» були меншими, ніж у сучасних птахів, їхні ключові риси збігалися. При цьому обидва типи меланосом розташовувалися не рівномірно, а групами. Це натякає не на суцільне однотонне забарвлення, а на плямистий або строкатий візерунок.
Яким міг бути диплодок
Назвати точні кольори неможливо — живі пігментні клітини давно зникли. Але наявність різних типів меланосом дозволяє припустити поєднання темних тонів із ділянками, що по-іншому відбивали світло.
Такий малюнок цілком підходить для маскування. У природі плями і цяточки допомагають розбивати контури тіла й роблять тварину менш помітною. Для молодого диплодока це могло означати додаткові шанси вижити.
Інші динозаври, наприклад пситтакозавр, уже демонструють складні схеми забарвлення для камуфляжу. Тепер з’явилися підстави вважати, що й гігантські завроподи не були винятком.
Чому раніше цього не бачили
Попередні дослідження часто не знаходили жодних слідів кольору у шкірі динозаврів. Нове дослідження пояснює чому: меланосоми були «сховані» під мінеральним шаром.
Лише аналіз поперечних зрізів шкіри дозволив побачити глибші структури. Це означає, що й інші викопні зразки можуть приховувати подібні сюрпризи — потрібно лише шукати глибше.
Новий погляд на гігантів минулого
Диплодок більше не виглядає як безбарвна, монотонна істота. Молоді особини, ймовірно, мали текстуровану, візерунчасту шкіру з темними та світлішими елементами. Це робить образ динозавра живішим і краще пояснює, як такі тварини пристосовувалися до життя у світі хижаків.
Кожна подібна знахідка додає нових штрихів до картини далекого минулого. Те, що колись вважалося неважливою деталлю, — скам’яніла шкіра — тепер допомагає розповісти про поведінку, еволюцію і навіть зовнішність істот, які жили сотні мільйонів років тому.
Дослідження виконали науковці з Університету Брістоля, Китайського університету Гонконгу та кількох наукових інституцій США. Робота опублікована в журналі Royal Society Open Science.
