Вчені знайшли притулок, у якому люди пережили падіння мікенської цивілізації

Розкопки святилища Зевса на грецькому острові показали, що його використовували як укриття в епоху катастрофи бронзового віку. Острів Егіна розташований у Саронічній затоці у східній частині Греції, між півостровами Аттикою та Пелопоннесом. Довгий час його головною пам’яткою вважали храм Афайї, побудований приблизно 500 року до нашої ери. Грецькі археологи виявили, що історія Егіни була дуже цікавою задовго до класичної Греції.

Спільна греко-швейцарська археологічна експедиція з 2021 року веде розкопки на горі Елланіон, найвищій на Егіні. Нині там стоїть церква Вознесіння з видом на Саронічну затоку. Недалеко від неї, на північному схилі гори, у давнину було святилище Зевса, основні споруди якого раніше досліджували німецькі археологи.

Під час нових розкопок вдалося з’ясувати, що, по-перше, святилище набагато давніше, ніж вважали раніше, і збудовано не пізніше середини II тисячоліття до нашої ери. По-друге, виявилося, що воно пов’язане загальною оборонною системою з вершиною гори та місцем, де зараз знаходиться християнський храм. Про це Міністерство культури Греції повідомило у прес-релізі.

Про те, що на Еланіоні поклонялися Зевсу, нам відомо з давньогрецьких джерел, наприклад, з праць Павсанія. Він також згадував, що храм збудували на більш давньому фундаменті. Археологи планували зафіксувати та датувати залишки доісторичних споруд та предметів, щоб зрозуміти, наскільки давно люди використовували це місце.

Відомо, що до початку II тисячоліття до нашої ери населення Егін жило цілком благополучно. Джерелом цього благополуччя було мореплавання — Егіна входила до першого союзу морських держав. Можна сказати, що її мешканці використовували одночасно дві стратегії розвитку: мінойську (мирна торгівля) та мікенську (завоювання та грабіж).

Але жодні стратегії не допомогли населенню Егіни пережити дорійське вторгнення та катастрофу бронзового віку. Раніше вчені вважали, що через них приблизно в 1200 до нашої ери процвітаючі поселення острова спорожніли і залишалися такими аж до архаїчного періоду Греції. Але, схоже, все було не зовсім так.

Археологи розкопали поруч із християнським храмом мікенську будівлю розміром приблизно чотири з половиною на три метри, обмежену з трьох боків стінами, а з четвертої — скелею. Усередині знайшли приблизно 30 судин (горщики для приготування їжі, глеки для зберігання та інші), що збереглися завдяки тому, що простір був закритий великим камінням від стін, що обрушилися.

Найдавніші судини датували так званим періодом руйнування палаців Мікен (1250-1200 роки до нашої ери). Навколо будівлі дослідники виявили залишки оборонної стіни. Ще один вал, зведений пізніше, пов’язує мікенську споруду із храмом Зевса на північному схилі гори.

Дослідники припустили, що під час дорійської навали Егіна не спорожніла. Частина населення острова пішла в гори, і там, на найвищій вершині, люди збудували притулок. Можливо, Елланіон був обраний для цих цілей як сакральне місце, де молилися богам. Але найімовірніше, зіграла роль його висота.

Збільшивши площу розкопок, археологи знайшли на прилеглій до притулку предмети, датовані послідовно різними часом — аж до римського періоду. На північ від християнського храму вони знайшли жертовник із тисячами дрібних фрагментів спалених кісток тварин.

Швидше за все, люди ніколи не залишали повністю скельний притулок і храм Зевса, хоча населення Егіни, безумовно, помітно скоротилося під час катастрофи бронзового віку. Але до архаїчного періоду його чисельність швидко відновлювалася. Жителі острова зайнялися звичною справою — мореплавством та війнами.

Егіна перебувала у стані майже постійної війни з Афінами. Тільки на час перських воєн їхній конфлікт відклали убік: жителі острова воювали на боці Афін і взяли участь у битвах при Саламін, Платеях та Мікалі.