Брижі піску зачаровують. Вони симетричні, але вітер, який їх викликає, зовсім не симетричний. Крім того, їх можна знайти на Марсі та на Землі. Було б ще цікавіше, якби той самий ефект, який був виявлений на Марсі, можна було б виявити і тут, на Землі. Що, якби одна єдина теорія могла пояснити їх утворення на двох різних планетах нашої Сонячної системи?
Про це стверджують фізики з Університету Бен-Гуріона в Негеві професор Хезі Їзхак і професор Іцхак Катра та їхні колеги з Данії, Німеччини, Італії, Китаю та США в Nature Geoscience.
Піщана брижа, сфотографована на Марсі марсоходом NASA Curiosity у 2015 році, показала дві чіткі моделі — великої брижі (метровий масштаб) і коротшу «ударну» брижі (дециметровий масштаб). Переважаюча теорія, запропонована з того часу, стверджує, що брижі меншого масштабу утворюються внаслідок механізму удару частинок, які переносяться вітром, як звичайні брижі на Землі, а більші брижі утворюються через гідродинамічну нестабільність, подібно до підводних брижів.
Крім того, вважалося, що фізичні умови, які породили їх на Марсі, не могли створити їх на Землі.
Проте професор Їзхак і професор Катра експериментально довели, використовуючи аеродинамічну трубу Університету Бен-Гуріона та Марсіанський тунель Орхуського університету, що таке явище може існувати на Землі — просто ми цього ще не помітили, тому що не знали, що треба його шукати.
Імітувати марсіанський пісок було нелегко, оскільки він дрібніший, ніж пісок тут, на Землі, пояснює професор Їзхак, але прорив стався, коли вони вирішили спробувати крихітні скляні кульки, щоб представляти дрібні піщинки.
Крім того, міжнародна дослідницька група запропонувала уніфіковану теоретичну основу, яка б пояснила брижі піску на Марсі та на Землі. На самому базовому рівні брижі піску на Марсі, спричинені вітром, виглядають як брижі піску на Землі, спричинені водою.
«Потрібно ще багато досліджень, як польових, так і експериментальних, щоб підтвердити нашу теорію, але це дивовижно запропонувати щось настільки радикально нове в галузі, яку я вивчаю більше ніж 20 років. Це захоплююче вийти та спробувати знайти на Землі те, що можна чітко побачити на Марсі», – каже професор Їзхак.