Вічна мерзлота Арктики зберігає колосальні запаси органічного вуглецю, накопиченого за тисячі років. Коли мерзлий ґрунт тане або узбережжя руйнуються, цей вуглець потрапляє до моря, де мікроорганізми можуть перетворювати його на парникові гази. Саме тому вчені давно побоюються, що потепління Арктики здатне прискорити зміну клімату.
Нове дослідження, проведене фахівцями Інституту Альфреда Вегенера та Центру морських наук MARUM при Бременському університеті, показало: ситуація може бути не такою тривожною, як вважалося раніше.
Дослідники вивчили донні відклади біля канадського острова Кікіктарук (Гершел). За допомогою кернів осадів, які зберігають інформацію приблизно за останні 50 років, вони простежили шлях вуглецю від арктичного узбережжя до морського дна.
Результати виявилися несподіваними. Хоча море щороку отримує великі обсяги органічного вуглецю з руйнування берегів, лише близько 10% цього матеріалу активно розкладається мікроорганізмами та може зрештою потрапити в атмосферу у вигляді CO₂. Основна ж частина вуглецю накопичується в донних відкладах.
Щоб зрозуміти, який саме вуглець споживають мікроби, вчені використали ізотопний аналіз. Виявилося, що мікроорганізми віддають перевагу свіжому морському вуглецю — наприклад, залишкам водоростей — а не стародавньому вуглецю, що надходить із мерзлоти.
За словами авторів роботи, це означає, що вуглець із арктичної вічної мерзлоти може робити менший внесок у потепління, ніж припускали деякі кліматичні сценарії. Водночас дослідники наголошують: це не привід для заспокоєння. Частина мерзлотного вуглецю може розкладатися ще до того, як досягне морського дна, а потепління Арктики триває швидше, ніж у будь-якому іншому регіоні планети.
Дослідження опубліковане в журналі Nature Geoscience.
