Таємничий пульс Землі: як одна хвиля заввишки 200 метрів змусила планету «дзвонити»
У вересні 2023 року сейсмологи по всьому світу зафіксували дивний сигнал. Кожні 90 секунд Земля ніби здригалася — і так тривало дев’ять днів поспіль. Потім імпульс зник, щоб за деякий час повернутися знову. Джерело цього ритмічного «пульсу» залишалося загадкою.
Спершу припускали навіть найсміливіші версії. Але правда виявилася не космічною, а цілком земною — і водночас не менш вражаючою. Усе почалося з гігантської хвилі, що опинилася в пастці вузького фіорду в Гренландії.
Ланцюг подій: зсув, мегацунамі та замкнений фіорд
Події розгорталися у віддаленому Діксон-фіорді на сході Гренландії. Потужний зсув ґрунту спричинив мегацунамі — хвилю заввишки близько 200 метрів (приблизно 650 футів). Для порівняння: це висота 60-поверхового хмарочоса. Хвиля прокотилася фіордом, а потім вода почала рухатися назад. Вузька й частково замкнена форма фіорду разом із льодовими масами створили своєрідну пастку. Утворилося явище, яке називають сейшею — стоячою хвилею, що коливається між берегами водойми.
Такі хвилі можуть існувати годинами або навіть днями. У цьому випадку вода гойдалася туди-сюди, поступово втрачаючи енергію. Але саме ці повільні, ритмічні коливання породили довгоперіодичний сейсмічний сигнал, який уловили прилади по всій планеті.
Чому сигнал був таким дивним?
Цунамі зазвичай пов’язані з землетрусами, і сейсмічні станції звикли фіксувати їхні наслідки. Проте цього разу імпульси були надто регулярними — кожні 90 секунд. Це більше нагадувало метроном, ніж природну катастрофу.
Дані з наземних станцій вказували на те, що джерело — у районі Гренландії. Супутники зафіксували сам зсув і цунамі. Але довести існування сейші довго не вдавалося: традиційні супутникові альтиметри не могли достатньо точно виміряти коливання рівня води в межах усього фіорду. Гіпотеза була переконливою, але доказів бракувало.
Роль супутника SWOT
Прорив став можливим завдяки супутнику Surface Water and Ocean Topography (SWOT) — міжнародному проєкту, створеному для детального вимірювання рівня води на поверхні планети. На його борту працює радарний інтерферометр KaRIn, здатний отримувати високоточні дані навіть у складних географічних умовах.
Саме в той період супутник переходив до наукової фази місії й здійснював спеціальну орбіту на висоті приблизно 890 км. Вона була навмисно синхронізована так, щоб зменшити ризик спотворення частот сигналів. Дослідник Томас Монаган з Оксфордського університету разом із колегами проаналізував дані SWOT. І нарешті знайшов те, що шукали: характерні коливання рівня води, які відповідали поступово затухаючій сейші.
Результати були опубліковані в журналі Nature Communications.
Як хвиля «розгойдувала» планету
Коли маса води в замкненому просторі рухається з одного боку в інший, вона створює періодичний тиск на дно й стінки водойми. У випадку Діксон-фіорду ці коливання були настільки потужними, що передавалися через земну кору як довгоперіодичні сейсмічні хвилі (VLP — very long period).
Іншими словами, фіорд перетворився на гігантський природний резонатор. А Земля — на дзвін, що відгукувався кожні півтори хвилини. З часом хвиля втрачала енергію, і сигнал поступово слабшав — саме це й зафіксували супутникові дані.
Чому це відкриття важливе
Ця історія — не просто курйоз із «дивним сигналом». Вона демонструє кілька важливих речей:
- Кліматичні зміни можуть підвищувати ризик подібних подій. Танення льодовиків робить схили нестабільнішими, що збільшує ймовірність зсувів.
- Нові супутникові технології дозволяють бачити те, що раніше залишалося недоступним.
- Глобальна система спостереження за Землею стає дедалі точнішою — навіть локальна подія у віддаленому фіорді може бути зафіксована по всій планеті.
Ми звикли шукати загадкові сигнали в космосі — на Марсі чи біля Юпітера. Але іноді найзагадковіші явища народжуються просто тут, на Землі. І часом достатньо однієї гігантської хвилі, щоб змусити всю планету «пульсувати» в унісон.
