Коли більшість давніх цивілізацій ставали багатшими, різниця між багатими й бідними зазвичай лише зростала. У Месопотамії з’являлися палаци, в Єгипті — гробниці фараонів, а влада дедалі більше концентрувалася в руках вузької еліти. Однак 4-тисячолітнє місто Мохенджо-Даро, одне з найбільших у цивілізації Інду, схоже, пішло зовсім іншим шляхом.
Дослідники з Університету Йорка проаналізували розміри будинків у різних районах міста. Виявилося, що в міру розвитку Мохенджо-Даро різниця між найбільшими й найменшими житлами не збільшувалася, а навпаки — зменшувалася. До пізнього періоду існування міста рівень нерівності став порівнянним із невеликими ранніми землеробськими поселеннями.
Найдивовижніше те, на що місто витрачало свої ресурси. Замість величезних палаців і храмів археологи знаходять добре сплановані вулиці та складну систему цегляних дренажів. Інфраструктура, схоже, створювалася не для привілеїв правителів, а для повсякденного комфорту звичайних мешканців.
Ще одна важлива деталь — індські печатки, які використовувалися в торгівлі. У багатьох стародавніх суспільствах подібні інструменти були зосереджені в руках влади. У Мохенджо-Даро їх часто знаходять у звичайних будинках, а не в окремих адміністративних чи царських спорудах. Це може свідчити про те, що доступ до економічної діяльності був значно ширшим.
Вчені також звертають увагу на стандартизовану систему ваг і мір, яка, ймовірно, робила торгівлю чеснішою та зрозумілішою для всіх учасників.
Дослідження, опубліковане в журналі Antiquity, ставить під сумнів популярну ідею, що економічне зростання неминуче веде до посилення нерівності. Мохенджо-Даро показує іншу можливість: велике, технологічно розвинене й продуктивне місто могло процвітати, водночас розподіляючи ресурси відносно рівномірно.
Можливо, саме ця рівновага між розвитком і справедливішим доступом до благ і стала одним із секретів того, чому місто залишалося успішним протягом багатьох століть.
