Вчені виявили прихований механізм зростання Евересту

Гора Еверест зросла ще на 15-50 метрів через ерозійні сили річки Арун. Ця ерозія викликає ізостатичний відскок — процес, під час якого земна кора піднімається через зменшення маси поверхні, що призводить до підвищення Евересту приблизно на 2 міліметри на рік.

Механізми підняття гори Еверест

Еверест приблизно на 15-50 метрів (50-165 футів) вищий, ніж він був би в іншому випадку через підйом, спричинений сусідньою еродуючою річковою ущелиною, і через це продовжує зростати, виявили нове дослідження дослідників UCL.

Дослідження, опубліковане в  Nature Geoscience, виявило, що ерозія річкової мережі приблизно за 75 кілометрів (~50 миль) від гори Еверест прорізає значну ущелину. Втрата цієї суші призводить до того, що гора піднімається вгору на цілих 2 міліметри на рік і вже збільшила свою висоту на 15-50 метрів за останні 89 000 років.

Аномальна висота Евересту

Маючи висоту 8849 метрів, гора Еверест, також відома як Джомолунгма по-тибетськи або Сагарматха по-непальськи, є найвищою горою на Землі та підноситься приблизно на 250 метрів над наступною за висотою вершиною в Гімалаях. Еверест вважається аномально високим для гірського хребта, оскільки наступні три найвищі вершини – К2, Канченджанга та Лхоцзе – відрізняються лише приблизно на 120 метрів одна від одної.

Значну частину цієї аномалії можна пояснити підйомною силою, спричиненою тиском із-під земної кори після того, як сусідня річка розмила значну кількість каменів і ґрунту. Це ефект, званий ізостатичним відскоком, коли ділянка земної кори, яка втрачає масу, згинається та «пливе» вгору, тому що інтенсивний тиск рідкої мантії внизу більший, ніж сила тяжіння, що йде вниз після втрати маси. Це поступовий процес, зазвичай лише кілька міліметрів на рік, але протягом геологічного періоду часу може значно змінитися на поверхні Землі.

Постійне зростання гори Еверест

Дослідники виявили, що через цей процес гора Еверест виросла приблизно на 15-50 метрів за останні 89 000 років, оскільки сусідня річка Арун злилася з прилеглою мережею річки Косі.

Співавтор, аспірант Адам Сміт (UCL Earth Sciences) сказав: «Гора Еверест — це дивовижна гора міфів і легенд, і вона все ще росте. Наше дослідження показує, що в міру того, як сусідня річкова система врізається глибше, втрата матеріалу призводить до того, що гора піднімається далі вгору».

Сьогодні річка Арун протікає на схід від гори Еверест і зливається вниз за течією з більшою системою річки Косі. Протягом тисячоліть Арун прорізав значну ущелину вздовж своїх берегів, вимиваючи мільярди тонн землі й осадів.

Співавтор, доктор Цзінь-Ген Дай з Китайського університету наук про Землю, сказав: «У регіоні Евересту існує цікава річкова система. Верхня течія річки Арун тече на схід на великій висоті з плоскою долиною. Потім вона різко повертає на південь у вигляді річки Косі, висота якої знижується та стає крутішою. Цей унікальний рельєф, що вказує на нестаціонарний стан, ймовірно, пов’язаний із надзвичайною висотою Евересту».

Регіональний вплив за межі Евересту

Підняття не обмежується горою Еверест, а впливає на сусідні вершини, включаючи Лхоцзе та Макалу, четверту та п’яту вершини світу відповідно. Ізостатичний відскок збільшує висоту цих вершин на таку саму величину, як і Еверест, хоча Макалу, розташований найближче до річки Арун, зазнає дещо більшої швидкості підйому.

Співавтор доктор Метью Фокс (UCL Earth Sciences) сказав: «Гора Еверест і сусідні вершини ростуть, тому що ізостатичний відскок піднімає їх швидше, ніж ерозія зношує їх. Ми бачимо, як вони ростуть приблизно на два міліметри на рік за допомогою GPS- інструментів, і тепер ми краще розуміємо, що це зумовлює».

Уявлення про динаміку піднесення Гімалаїв

Переглянувши темпи ерозії Арун, Косі та інших річок у регіоні, дослідники змогли визначити, що приблизно 89 000 років тому річка Арун приєдналася до мережі річки Косі та злилася з нею, цей процес називається дренажним піратством. При цьому більше води проходило через річку Косі, збільшуючи її ерозійну силу та забираючи з собою більше ґрунту та відкладень ландшафту. Змивання більшої частини землі призвело до збільшення швидкості підйому, висуваючи вершини гір все вище й вище.

Провідний автор доктор Сюй Хан з Китайського університету геонаук, який проводив роботу під час дослідницького візиту Ради стипендій Китаю до UCL, сказав: «Зміна висоти гори Еверест справді підкреслює динамічну природу поверхні Землі. Взаємодія між ерозією річки Арун і висхідним тиском мантії Землі дає гору Еверест поштовх, підіймаючи її вище, ніж це було б за інших обставин».