Вчені розкривають, як люди вперше заселили стародавній мегаконтинент Сахул

Між 75 000 і 50 000 років тому люди почали прокладати свій шлях через мегаконтинент Сахул, масив суші, який з’єднував сучасну Австралію, Тасманію, Нову Гвінею та острови Ару. Нове дослідження розкриває більше про маршрути, якими користувалися ці ранні люди, і час, який знадобився їм, щоб повністю дослідити кінцівки Сахула. Щоб ці відважні люди повністю покрили величезну територію, могло знадобитися до 10 000 років, що вдвічі більше, ніж вважалося раніше.

Щоб уточнити свої оцінки, дослідники розробили нову, більш складну модель, яка враховувала вплив на подорожі, як-от здатність землі забезпечувати їжею, розподіл джерел води та рельєф ландшафту.

«Способи взаємодії людей із місцевістю, екологією та потенційно іншими людьми змінюють результати нашої моделі, забезпечуючи більш реалістичні результати», — каже еколог Корі Бредшоу з Університету Фліндерса в Австралії.

«Тепер ми маємо хороший прогноз щодо моделей і процесів того, як люди вперше заселили ці землі десятки тисяч років тому».

Дослідники об’єднали дані двох раніше опублікованих досліджень: одне, яке моделювало закономірності руху та зростання населення за допомогою системи на основі сітки, а інше, яке визначило ймовірні «супермагістралі» дослідження на основі особливостей ландшафту.

Окрім розширення прогнозу щодо часу, необхідного для заселення мегаконтиненту через обмеження, накладені топографією, нова модель також ідентифікувала невиявлений новий коридор руху на південь через центр Сахул.

«Людина, яка йде по ландшафту й обирає цей основний шлях неодноразово, швидше за все, призведе до міграційних коридорів, оскільки люди з часом передають знання про ландшафт решті населення», – пишуть дослідники в опублікованій статті.

Міграція, швидше за все, почалася через Тимор, потім через західні частини Нової Гвінеї. Тоді швидке розширення мало відбутися на південь до Великої Австралійської затоки та на північ до Нової Гвінеї. Дослідники також припускають, що подорожі до Тасманії були б обмежені підвищенням і падінням рівня моря в Бассовій протоці – це приклад того, як нова модель впливає на вплив ландшафту на населення.

«Наше оновлене моделювання показує, що Нова Гвінея заселялася поступово протягом 5000-6000 років, спочатку зосереджуючись на Центральному нагір’ї та районі Арафурського моря, перш ніж досягти архіпелагу Бісмарка на сході», — говорить Бредшоу. «Передбачається, що заселення крайнього південного сходу і Тасманії відбулося між 9000 і 10 000 років після першого прибуття в Сахул».

Дослідники вважають, що їхні висновки можуть бути застосовані до інших частин світу, коли справа доходить до картографування того, як Homo sapiens пробирався з Африки, через Азію та в Америку, хоча моделі повинні бути адаптовані відповідно до різних регіонів. Потім ці прогнози можна було б підтвердити та перевірити за допомогою знахідок під час археологічних розкопок, що й було в цьому конкретному дослідженні. Незалежно від того, чи ви віддаєте перевагу маршруту через дві гори, а не через них, або тримаєтесь поблизу джерел води, ці деталі можуть мати важливе значення, коли йдеться про те, куди поширюється популяція та як швидко.

«Це також демонструє силу поєднання обчислювальних моделей з археологією та антропологією для вдосконалення нашого розуміння людства», — каже археолог Стефані Крабтрі з Університету штату Юта.