Загублена гілка людства: як давні мешканці аргентинських Пампасів зберігали свою ідентичність тисячі років
Близько десяти тисяч років тому територія, яку ми сьогодні називаємо центральною Аргентиною, була однією з останніх ділянок планети, куди ще не ступала нога людини. Лише з часом хвиля міграцій привела сюди перших поселенців — у родючі, вітряні рівнини Пампасів. Це місце відоме не лише безкраїми травами, а й багатою палеонтологічною історією: тут колись блукали гігантські лінивці, шаблезубі хижаки та інші велетенські звірі, які давно зникли з лиця Землі.
Серед перших людей, що прийшли в цей край, була спільнота, про яку наука довгий час навіть не здогадувалася. Хоча ці люди жили тут приблизно 8,500 років тому, їхня генетична спадщина десятиліттями залишалася у тіні — доки міжнародна група науковців не проаналізувала ДНК 328 осіб, що мешкали в регіоні в різні періоди останніх десяти тисяч років.
Відкриття, яке переписує історію
Перші сліди загадкової лінії знайшли у рештках людини, виявлених поблизу міста Хесус-Марія. Аналіз більш пізніх поховань показав: ця генетична гілка майже не змінювалася століттями й змогла пережити не одну природну та соціальну кризу.
Науковці, опублікувавши результати в журналі Nature, зазначають: саме ця давня генетична лінія є головною серед корінного населення регіону навіть сьогодні.
Археологічні дані свідчать, що близько 3,500 років тому населення Пампасів почало зростати. Ймовірно, цьому сприяла поява лука та стріл — технології, що змінила спосіб полювання й життя. Але навіть тоді контакти з сусідніми народами були мінімальними. Знайдені артефакти — мідні намистини, камені для обробки — лише натякають на обмежену торгівлю.
Чому ж ці люди були настільки ізольованими? Перешкод для міграцій практично не було: можна було піти на північ, у бік Амазонії, або на південь до Патагонії. Але вони залишилися.
Вибір залишитися на своїй землі
Приблизно 1,500 років тому мешканці Пампасів поступово перейшли до землеробства. Проте, на відміну від інших континентів, де поширення аграрних практик супроводжувалося масовими переміщеннями людей і змішуванням генів, у центральній Аргентині генетичний склад населення майже не змінився.
Науковці припускають: давні аргентинці просто не прагнули вирушати в далекі мандри. Вони залишалися на землі своїх предків, попри зміни способу життя та зростання контактів з іншими культурами. Вони переймали нові технології — гончарство, іноземні мови — але не чужий генетичний код.
Цікаво, що ця сталість не була результатом шлюбів між близькими родичами — подібні практики були поширені радше в інших регіонах Аргентини, наприклад, на північному заході серед спільнот із тісними зв’язками з Андським світом.
Мова, культура та генетика — різні історії
Попри генетичну однорідність, у XVI столітті регіон вирізнявся мовним розмаїттям. Це означає, що різні мови формувалися тут самостійно, а не були принесені зовнішніми мігрантами. Науковці застерігають: не варто автоматично пов’язувати мовні групи та генетичне походження — інколи їхні історії розходяться.
Спадщина, що пережила століття
Зрештою давня лінія почала поширюватися на південь і змішуватися з іншими народами. Але навіть з приходом європейців цей генетичний слід не зник — він залишається домінантним у Пампасах і сьогодні.
Багато сучасних аргентинців несуть у собі частинку цих «примарних людей Пампасів» — спільноти, яка протягом тисяч років зберігала свою унікальність, попри всі зміни світу довкола.