By 
Два види мурах, що мешкають в Австралії, стали першими відомими наземними живими істотами, які застосовують поляризоване місячне світло для нічної навігації. У цих тварин мозок розміром «зі шпилькову голівку» і поганий зір, але вони чудово відшукують дорогу додому за допомогою досить слабкого світла, відбитого від поверхні нашого супутника.
Для багатьох тварин видиме сонячне випромінювання — головний орієнтир у середовищі проживання. Пряме сонячне світло, у тому числі відбите від місячної поверхні, задає напрямок руху для живих істот. Однак небесні тіла не завжди видно на небі, особливо в хмарну погоду, що може створити деякі проблеми у навігації тварин, що покладаються виключно на пряме випромінювання.
У природі є істоти, які пристосувалися до нестачі світла. Вони обзавелися так званим поляризованим зором, на відміну від людей, які страждають на «поляризаційну сліпоту».
Сонячне світло (у тому числі відбите від Місяця) складається з різних довжин хвиль, які коливаються в різних напрямках. Коли світло проходить через атмосферу, воно відбивається і заломлюється, може виникнути ефект поляризації — зазвичай воно з’являється, коли сонце дуже низько або тільки зайшло за горизонт. У разі коливання хвилі відбувається в однієї певної площині. Спочатку сонячне світло не поляризоване, його хвилі не мають чітко визначеного напрямку коливань.
Деякі тварини вміють не тільки розрізняти поляризацію світла майже так само добре, як колір або яскравість, а й застосовувати її, щоб визначити напрямки руху. Зазвичай такий специфічний зір мають істоти, які ведуть нічний спосіб життя, тобто полюють при дуже тьмяному місячному світлі. Наприклад, у 2014 році німецькі вчені з’ясували, що кажани роду нічниці (Myotis) використовують поляризоване світло, щоб відкалібрувати внутрішній магнітний компас та визначити правильний напрямок польоту.
Донедавна вважалося, що серед комах поляризацію місячного світла використовують лише гною жуки Scarabaeus lamarcki. Вони роблять це не для навігації як такої, а виключно для того, щоб котити свої кульки (джерело їжі) прямою.
Група австралійських учених під керівництвом біолога Коді Фреаса (Cody Freas) з Університету Маккуорі з’ясувала, що, крім гнойових жуків, «поляризований зір» мають два види мурах роду мурахи-бульдоги (Myrmecia). Йдеться про види Myrmecia pyriformis та Myrmecia midas. Однак, на відміну від жуків, ці комахи застосовують поляризоване місячне світло саме для навігації. Про це вчені розповіли у своїй статті, опублікованій на сайті електронного архіву препринтів з біології bioRxiv.
Ці мурахи мешкають в Австралії. Вони вирушають на пошуки їжі після заходу сонця, а повертаються додому в передсвітанкових сутінках. Вчені давно припускали, що Myrmecia pyriformis і Myrmecia midas використовують сонячне світло як орієнтир у просторі, але тільки відносно яскраве, яке видно у сутінках. Фреас та його колеги виявили, що багато мурах повертаються додому зі здобиччю вночі та при Місяці.
Щоб перевірити, як саме мурахи орієнтуються у просторі, біологи помістили над комахами поляризаційний фільтр. Робили це, коли тварини поверталися у свої гнізда при місячному світлі.
Фреас та його колеги поступово повертали фільтр, через що поляризація змінювалася, створюючи таким чином потрібні для вчених шляхи, якими потім рухалися комахи. Інакше кажучи, з допомогою зміни поляризації місячного світла біологи змушували мурах рухатися у тому напрямі, яке задавали дослідники з допомогою фільтра.
Як тільки фахівці прибирали фільтр, мурахи відразу поверталися на шлях, що веде до їхнього будинку.
«Мурашки пересуваються землею під кущами і деревами, тому дуже рідко бачать сонячне чи місячне світло. Але в них з’являється «віконце» в кронах дерев, куди вони приходять у пошуках солодкого соку, який виділяють листя та молоді пагони. Тоді небо стає відкритим, і з’являються поляризаційні світлові візерунки. Цього світла достатньо, щоб „небесний компас“ комах працював усю ніч», – пояснив Фреас.
Крім того, дослідники виявили, що в молодик, коли Місяць не видно на нічному небі, мурахи набагато рідше вирушають на пошуки їжі.
Comments