Коли у 2003 році на індонезійському острові Флорес вперше описали Homo floresiensis, світову наукову спільноту це відкриття буквально приголомшило. Крихітні гомініни зростом близько 109 см і з мозком, що був утричі меншим за людський, швидко отримали неофіційну назву «гобіти». Їх одразу уявили як дивовижно «просунутий» вид: нібито вони полювали на карликових слонів стегодонів і навіть контролювали вогонь.
Однак нове дослідження, проведене командою з Національного музею природної історії Смітсонівського інституту, суттєво змінює цю картину.
Полювання під сумнівом
Дослідники проаналізували понад 3100 фрагментів кісток стегодонів та майже 7000 решток гризунів, знайдених у печері Лянг-Буа — ключовій археологічній локації, де було виявлено Homo floresiensis. Також вони провели експеримент у зоопарку Атланти, дозволивши комодському варану харчуватися тушею кози, щоб порівняти сліди його зубів із пошкодженнями на викопних кістках.
Результати виявилися показовими: сліди комодських варанів переважно зосереджувалися на м’ясистих частинах кісток, тоді як сліди, які раніше приписували Homo floresiensis, траплялися здебільшого на менш поживних ділянках — ребрах, фалангах і уламках черепа.
Це свідчить про те, що гомініни, ймовірно, не полювали активно, а радше добирали залишки туш після того, як до них уже мали доступ великі хижаки, зокрема комодські варани.
Дослідники також не знайшли жодних переконливих доказів використання списів або іншої зброї, яка б вказувала на регулярне полювання.
Вогонь, якого майже не було
Ще одним ключовим аргументом на користь «просунутого» образу Homo floresiensis вважалося використання вогню. Але й тут нові дані не підтверджують попередні інтерпретації.
Серед тисяч кісток стегодонів лише один фрагмент має ознаки обгоряння — і навіть він, за словами дослідників, ймовірно, постраждав від значно пізнішої людської активності. Серед понад 4200 кісток гризунів із шарів, пов’язаних із Homo floresiensis, не виявлено жодних слідів впливу вогню.
Для порівняння: у шарах, де вже присутній Homo sapiens, близько 20% кісток мають сліди обпалення.
Образ «мисливця» під переглядом
У сукупності ці дані малюють зовсім іншу картину життя цього виду. Замість активного мисливця на великих тварин і користувача вогню, Homo floresiensis міг бути радше опортуністичним падальником, який виживав за рахунок залишків здобичі інших хижаків.
Крім того, анатомічні особливості цього виду — будова кінцівок, пропорції тіла та обмежені можливості бігу й кидання — роблять регулярне полювання на велику здобич малоймовірним.
Дослідники також зазначають, що відсутність вогню ставить під сумнів ідеї про складні харчові адаптації, які зазвичай пов’язані з приготуванням їжі.
Що це означає для науки
Автори роботи підкреслюють: ранні інтерпретації поведінки Homo floresiensis значною мірою базувалися на припущеннях, а не на прямих доказах. З часом ці припущення послаблюються під тиском нових даних.
Опубліковане в журналі Science Advances дослідження змушує переглянути уявлення про когнітивні здібності та спосіб життя цього виду, який, імовірно, був значно менш «технологічно розвиненим», ніж вважалося раніше.
І хоча Homo floresiensis і далі залишається одним із найзагадковіших гомінінів, його образ поступово стає більш приземленим — і, можливо, ближчим до реальної історії виживання в ізольованому острівному середовищі.